Скалон Антон Антонович
Скалон Антон Антонович (рос. Скалон Антон Антонович; 6 вересня 1767, Бійськ — 5 серпня 1812, Смоленськ) — російський командир епохи наполеонівських війн, генерал-майор Російської імператорської армії.
| Скалон Антон Антонович | |
|---|---|
| фр. Anton de Scalon | |
 портрет А.А.Скалона майстерні Джорджа Доу. Військова галерея Зимового Палацу, Державний Ермітаж (Санкт-Петербург) | |
| Народження | 6 (17) вересня 1767 Бійськ, Російська імперія |
| Смерть | 5 (17) серпня 1812 (44 роки) під Смоленськом |
| Поховання | Могила Скалонаd |
| Країна |  Російська імперія |
| Роки служби | 1783—1812 (з перервою) |
| Звання | генерал-майор |
| Війни / битви | Французько-російська війна 1812 |
| Рід | Скалони |
| Діти | Скалон Данило Антоновичd, Скалон Антон Антонович[d], Скалон Микола Антоновичd і Aleksandr Skalond |
| Нагороди |    |
 Скалон Антон Антонович у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Антон Скалон народився 6 вересня 1767 року в Бійській фортеці у дворянській родині. Його рід веде початок від французького гугенота Георгія де Скалона, чиї сини Степан і Данило переселилися в Росію у 1710 році[1]. Батько — генерал-поручик Антон Данилович Скалон.
Військову службу Скалон почав у 1778 році в Преображенському лейб-гвардії полку рядовим, потім служив у Семенівському полку, а в 1783 році був переведений в Сибірський драгунський полк[2].
Подальший рух Скалона по кар'єрних сходах відбувався дуже швидко, завдяки милостивій увазі імператора Павла І, який неодноразово удостоював його безпосередніми Найвищими веліннями. Отримав звання підполковника в 1798 році. З призначенням командиром Іркутського драгунського полку, Скалон був нагороджений з власних рук імператора аннінською золотою шпагою «За хоробрість». В наступному році став полковником, потім був призначений шефом Іркутського драгунського полку і згодом отримав звання генерал-майора. У 1802 році за сімейними обставинами був звільнений у відставку.
Військові дії російської армії, що були розпочаті в 1805 році проти Наполеона, спонукали Скалона повернутися на військову службу, але взяти участь у війні йому не довелося, бо імператор Олександр I вдруге призначив його шефом Іркутського драгунського полку. Таким чином, він повинен був повернутися до свого колишнього полку у Сибір для «приведення знову у відмінний стан, в якому він залишив полк цей».
У 1808 році всі лінійні полки і артилерія Сибіру були направлені до західних кордонів Російської імперії. Зимовий перехід загону Скалона з шести регулярних сибірських полків на Волинь був здійснений в зразковому порядку «з особливим заощадженням людей», за що він був нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеня, а 26 листопада 1811 року був удостоєний ордена Святого Георгія 4-го класу «За 25-річну службу»
У тому ж 1811 році Антон Антонович Скалон присягнув на вічне підданство Росії.
Безпосередню участь у військових діях Скалон узяв у лютому 1812 року. Його драгунські полки складали частину третього резервного кавалерійського корпусу графа Палена, що були об'єднані з 6-м піхотним корпусом Дохтурова. При відступі їх від Ліди до Дризи, російським військам вдалося вислизнути від французів, відправлених Бонапартом навперейми шляху відступу.
5 серпня 1812 року, Скалон в ході Французько-російської війни брав участь в кровопролитній битві під Смоленськом, яка стала його останнім боєм. Займаючи зі своїми драгунськими полками і загоном козаків Раченское передмісті і бажаючи попередити атаку французів, Скалон стрімко рушив назустріч кінної дивізії Брюєра, але був убитий наповал картеччю, і російська кавалерія була відкинута. Тіло Скалона, що потрапило в руки ворога, було віддане землі на третій день після заняття французами руїн Смоленська. За особистим наказом Наполеона він був похоронений з усіма військовими почестями.
В місті Бійську, на батьківщині Антона Антоновича Скалона, у 2011 році йому встановлено пам'ятник на території Бійського федерального державного унітарного підприємства «Сибприбормаш».
Примітки
ред.- ↑ Скалон, дворянский род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Кубасов И. А. Скалон-де, Антон Антонович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
Література
ред.- Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Збірник. — М.: студія «ТРИТЭ» М. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 556—557. — ISSN 0869-20011.