Відкрити головне меню

Симон (Івановський) (1 лютого 1888, с. Камєнка Тульської губернії, Росія — 1 лютого 1966) — архієрей Польської Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Автономної Церкви Московського Патріархату. Архієпископ Чернігівський та Ніжинський УПАЦ МП в німецькій зоні окупації (1942—1944). Представник консервативної проросійської групи архієреїв Української Автономної церкви в роки Другої Світової війни. Головний опонент об'єднання Автономної і Автокефальної церков України восени 1942. Національність — росіянин.

Симон (Івановський)
Simon Iavnovskiy.jpg
Архієпископ Симон (Івановський)
Архієпископ Вінницький і Брацлавський
17 жовтня 1955 — 14 серпня 1961
Церква: УПЦ МП
Наступник: Аліпій (Хотовицький)
 
Альма-матер: Московська духовна академія, Тульська духовна семінарія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Ім'я при народженні: Івановський Симеон Васильович
Народження: 1 лютого 1888
с. Каменки Новосильського повіту, Орловської губернії
Смерть: 1 лютого 1966
Вінниця, Україна
Чернецтво: 8 червня 1912
Єп. хіротонія: 6 квітня 1924
Симон у Вікісховищі?


Зміст

ОсвітаРедагувати

Навчався в училищі, Тульській духовній семінарії та Московській духовній академії. На останньому курсі вищої школи Івановський приймає чернецтво з ім'ям Симон. Академічні студії закінчив 1912 здобуттям кандидатського ступеня.

СлужінняРедагувати

Завідувач монастирської школи в Соловецькому Спасо-Преображенському монастирі (Карелія); помічник наглядача Крем'янецького духовного училища Волинської єпархії (Україна) з осідком у м. Суми (1914–1917).

1920 архімандрит Симон тікає з України, окуповану російськими большевицькими військами, до Югославії. За короткий час оселюється Речі Посполитій, у складі якої опинилася й Волинь. Керівництво Варшавської православної митрополії призначило його ректором Волинської духовної семінарії у Крем'янці та настоятелем Крем'янецького Богоявленського монастиря, а дещо пізніше також члена Волинської духовної консисторії.

1937 заміщав вікарія Варшавсько-Холмської єпархії ПАПЦ, контролював парафії на Холмщині, Підляшші та Лемківщині.

Ставлення до автокефалії Польської ЦерквиРедагувати

Симон підтримав відокремлення Варшавської митрополії від Московського патріархату та проголошення Автокефалії. 6 квітня 1924 прийняв архієрейську висвяту з призначенням на Крем'янецьку вікарну кафедру, зберігши при цьому посаду ректора ВДС. Виконував роль помічника митрополита Діонисія (Валединського) у Волинській єпархії. Не підтримував спроби українізувати приходи Волинської єпархії, як і навчання в семінарії. 1927 відкрито виступив проти української партії в Церкві, закликавши уряд заборонити Український церковний комітет.

Незважаючи на промосковську позицію єпископ Симон взяв участь у роботі Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян 1935 і 1936 — тоді остаточно ліквідовано російський курс у єпархіальному урядуванні, богослужінні.

Друга Світова війнаРедагувати

Владика Симон одним із перших з числа єпископів ПАПЦ зрікся автокефалії 1939. Зробив це без відома єпархіального архієрея. Після незаконного включення Волині до складу РПЦ Симона (Івановського) піднесено до сану архієпископа й доручено керувати напівсамостійною Острозькою єпархією. Сталінські репресії єпископа не торкнулись, а 1941 армії СРСР втекла на схід під ударами німецького Вермахту.

Вже у серпні 1941 владика Симон бере участь у обласному соборі єпископів у складі Олексія (Громадського), Пантелеймона (Рудика) та Веніаміна (Новицького). Погодився з ідею створення Української Православної Автономної Церкви у складі Московської патріархії, водночас виступив проти спроби самої сталінської Москви нав'язати владу митрополита Ніколая (Ярушевича).

25 серпня 1941 Обласний собор православних єпископів постановив «призначити преосвященного Симона, архієпископа Остріжського, на вільну Чернигівську катедру, з титулом архієпископа Чернигівського і Ніжинського».

За оцінками Ю. Волошина, в роки німецької присутності на Чернігівщині постало 350 парафій, з яких більшість належала до юрисдикції Автономної церкви. Натомість Н. Шкаровський називає 410 громад у Чернігівській єпархії, підпорядкованих Симону (Івановському). Там діяли три монастирі.

Після сталінської реокупації, Симон (Івановський) не евакуювався на захід. 1945 отримав від Московської патріархії призначення на Полтавську кафедру. Але за два роки заарештований, протягом 1947–1955 у сталінських концентраційних таборах. Після короткого періоду єпископства у Вінниці, звільнений за щтат на вимогу державних органів СРСР. Помер 1966 у фактичній ізоляції.

ДжерелаРедагувати

  • Волошин Ю. Українська православна церква в роки нацистської окупації (1941–1944 pp.). — Полтава, 1997.
  • Міненко Тимофій, священик. Православна церква в Україні під час другої світової війни 1939–1945, (Волинський період). — Вінніпег-Львів: Видавництво Львівського музею історії релігій «Логос», Колегія Св. Андрія, 2000.
  • (Хотовицкий) Алипий, єпископ Винницкий и Брацлавский. Архиепископ Симон (некролог) // Журнал Московской патриархии. — 1966. — № 5.

ПосиланняРедагувати