Світенький Михайло
Світенький Михайло (8 листопада 1858, с. Теофіпілка, Австрійська імперія — 15 червня 1936, с. Ладичин, Польща) — український священник, громадський діяч.
| Михайло Світенький | |
|---|---|
| Народився |
8 листопада 1858 с. Теофіпілка, нині Козівська громада, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна |
| Помер |
15 червня 1936 (77 років) с. Ладичин, нині Микулинецька громада, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна |
| Громадянство |
 Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР → .svg){kind=small} II Польська Республіка |
| Діяльність | священник, громадський діяч |
| Alma mater | Бережанська гімназія і Львівська духовна семінарія Святого Духа |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Михайло Світенький народився 8 листопада 1858 року в селі Теофілці, нині Козівської громади Тернопільського району Тернопільської области України.
Закінчив Бережанську гімназію (1880), студіював теологію в м. Львів (1884)[1].
18 грудня 1884 року рукоположений в сан священника. Служив сотрудником у селах Товсте (1885—1887, біля Гримайлова) та Ладичині (1887—1893), парохом Вовкова (1893—1897); віцедеканом Щирецького деканату (від 1894); катехитом у виділовій школі м. Львова (1897—1898); військовим капеланом у Перемишлі (1898—1901); парохом у Ладичині (1901—1936)[1][2].
Протягом 1897—1898 років був редактором християнсько-суспільної газети «Руслан»[3][4].
Діяльний в громадських організаціях Тернопільського і Теребовлянського повітів; знаний в Галичині промовець і проповідник (сучасники його називали Золотоустом). Проповіді о. Михайла звучали на похоронах Марка Каганця (м-ко, нині смт Коропець Чортківського району), Адама Коцка (м. Львів) та перших роковинах смерті Івана Франка (1917, м. Тернопіль)[5].
Заснував у навколишніх селах читальні «Просвіти», сільського-господарські гуртки і кооперативи. Організатор будівництва церков у Кривках та Людвиківцях, ремонту храму в Ладичині. Підтримував львівське літературне угрупування «Молода муза»[6].
В о. Світенького гостював Петро Карманський.
Родина ред.
З дружиною виховували трьох дітей[1]. Станом на 1901 — вдівець[4].
Нагороди ред.
- Бронзова ювілейна пам'ятна медаль 1898 (Австро-Угорщина, 1898)[7]
Примітки ред.
- ↑ а б в Центральний державний історичний архів України (Львів), ф. 201, оп. 1в, спр. 824, арк. 20.
- ↑ Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 1 : Адміністрація і парохії. — С. 425. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
- ↑ Лехнюк, Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького русько-народного союзу (1896—1901 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Тернопіль, 2015. Вип. І. Ч. 1. С. 150—159.
- ↑ а б Центральний державний історичний архів України (Львів), ф. 201, оп. 1в, спр. 824, арк. 21.
- ↑ Остап'юк, Б. Давній Тернопіль. — Маямі; Торонто: [б.в.], 1984. — С. 40.: іл.
- ↑ Ільницький, М. Від «Молодої Музи» до «Празької школи». — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипякевича, 1995. — С. 6.
- ↑ Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1901 (Wien, 1900). — S. 1065
Джерела ред.
- Ганчова І., Кушнерик Г., Пиндус, Б. Світенький Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 563. — ISBN 978-966-528-318-8.
- Проповіді // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 6.
- Андрій Мельничук (12 березня 2019). Історія одного душпастиря: Михайло Світенький — золотоустий проповідник з Ладичина. RISU.