Відкрити головне меню

Сара Марта Бейкер

британська жінка-ботанік

Сара Марта Бейкер (англ. Sarah Martha Baker; 4 червня 1887 — травень 1917) — британський ботанік та еколог, відома дослідженнями бурих водоростей.

Сара Марта Бейкер
Народилася 4 червня 1887(1887-06-04)[1]
Лондон, Сполучене Королівство
Померла 29 травня 1917(1917-05-29)[1] (29 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність ботанік, еколог
Відома завдяки Фукусові[1]
Alma mater Університетський коледж Лондона (1913)[1] і Школа образотворчого мистецтва Слейда[d]
Заклад Університетський коледж Лондона
Конфесія квакерство[2]
S.M.Baker є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Сара Марта Бейкер.
Перегляньте таксони, приписувані цьому автору, в International Plant Names Index (IPNI).
Fucus vesiculosus, один з видів водоростей, які вивчала Сара Бейкер

БіографіяРедагувати

Народилася 4 червня 1887 року в Лондоні в сім'ї квакерів Марти Брейтвейт та Джорджа Самуеля Бейкерів. Окрім Сари у родині було двоє молодших хлопців - Джордж та Біван. Окрім родинного будинку у Лондоні сім'я Бейкерів мала будиночок у графстві Ессекс на острові Mersea. Саме там Сара вперше зацікавилася водоростями[3]. Вона цікавилася рослинами та квітами з раннього віку. Також її цікавило мистецтво, і вона деякий час навчалася у школі мистецтв Slade School of Art перш ніж повністю віддатися науці. Проте вивчення мистецтва посприяло тому, що вона ніколи не створювала ботанічні ілюстрації низької якості[3].

У 1906 році Сара Бейкер розпочала навчання в Університетському коледжі Лондона, де одним з її вчителів був хімік сер Вільям Рамзай[4]. У 1909 році вона отримала ступінь бакалавра з відзнакою першого класу. Після короткотривалого перебування у Мюнхені у 1910 році Сара повернулася до Лондона вивчати ботанічну хімію. Її характеризували як енергійну і дуже працьовиту дослідницю[3][4].

У 1912 році вона отримала стипендію Річард Квайна з ботаніки та можливість прочитати курс лекцій в Університетському коледжі Лондона. Це було важливе досягнення для жінки за стандартами початку ХХ століття. Університетський коледж був першим академічним закладом у Великій Британії, де визнавали студентів-жінок, і кафедра ботаніки під керівництвом професора Френсіса Волла Олівера була досить прогресивною[5]. У 1913 році Бейкер отримала ступінь доктора наук за дослідження впливу формальдегіду на живі рослини, а у 1914 році її обрали членом Лондонського Ліннеївського товариства. У 1916 році вона була обрана до Ради Британського екологічного товариства.

Дослідження Бейкер припали на епоху становлення екології як науки[6], коли науковці почали переходити від описових методів до експериментальних[7]. Сара Бейкер була не була єдиною, яка вважала, що берег моря дає хороші можливості для екологічних досліджень[8]. Вона працювала над вивченням зонування морських водоростей, досліджувала тенденцію розростання різних типів водоростей на різних відстанях від рівня припливу[9]. Коли вона почала вивчати вплив формальдегіду на живі рослини, її експериментальні методи стали складнішими та досконалішими[7]. Вона продовжувала вивчати фотосинтез та мала намір зробити більше в цій галузі, але померла у молодому віці[3].

Вона померла 29 травня 1917 року, незадовго до її 30-річчя. У "The Times" стверджували, що "її смерть була пов'язана з перевтомою"[4]. Премія пам'яті Сари Марти Бейкер була запроваджена в Університетському коледжі Лондона у 1919 році[10].

Окремі публікаціїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th CenturyRoutledge, 2003. — Vol. 1. — P. 71–72. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  2. https://www.jstor.org/stable/2255664
  3. а б в г In Memoriam: Sarah Martha Baker, Journal of Ecology, Vol. 5, No. 3/4 (Dec., 1917), pp222-223
  4. а б в Miss Sarah Martha Baker D.Sc., in The Times, 30 May 1917
  5. Discussing the period 1890-1927, in Peder Anker, Imperial Ecology: Environmental Order in the British Empire, 1895-1945, Harvard UP 2009, p9
  6. Michael Kaiser, Marine Ecology: Processes, Systems, and Impacts, OUP 2011, p179
  7. а б Michael H. Graham, Joan Parker, Paul K. Dayton, The Essential Naturalist: Timeless Readings in Natural History, University of Chicago, 2011, p299
  8. D.Raffaelli, S.Hawkins, Intertidal Ecology, Springer 2012
  9. U.Sommer, B.Worm, Competition and Coexistence, Springer 2012
  10. University College London, Calendar 1986-7 p245

ПосиланняРедагувати