Сант-Іво-алла-Сапієнца

Сант Іво алла Сапієнца (італ. Sant'Ivo alla Sapienza) — церква в Римі неподалік площі Навона. Визнана як одна з перлин архітектури в стилі бароко в Римі. Присвячена святому Іву — охоронцю юристів.

Chiesa di Sant’Ivo alla Sapienza
Borromini SantIvo.jpg
Церква Сант Іво алла Сапієнца, Фасад з дворику
41°54′12″ пн. ш. 12°30′57″ сх. д. / 41.90333° пн. ш. 12.51583° сх. д. / 41.90333; 12.51583Координати: 41°54′12″ пн. ш. 12°30′57″ сх. д. / 41.90333° пн. ш. 12.51583° сх. д. / 41.90333; 12.51583
Тип споруди церква[1]
Розташування Італія ІталіяРим
Архітектор Франческо Борроміні
Початок будівництва 1643
Кінець будівництва 1664
Стиль бароко
Належність католицтво
Єпархія римська дієцезія
Адреса Рим, біля П'яцца Навона
Епонім Ivo of Kermartind
Вебсайт vicariatusurbis.org/Ente.asp?ID=950
Сант-Іво-алла-Сапієнца. Карта розташування: Італія
Сант-Іво-алла-Сапієнца
Сант-Іво-алла-Сапієнца (Італія)
CMNS: Сант-Іво-алла-Сапієнца у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Перша церква постала каплицею в 1303 як заснована папська школа studium urbis, пізніший папський університет ла Сапієнца.

Сама церква збудована між 1642-1665 архітектором Франческо Борроміні і припасована в комплекс палацу Palazzo della Sapienza. Церква невелика, форма проєкції є результатом накладення один на одного двох трикутників, внаслідок чого утворився шестикутник у середині. Різко зігнутий, увігнутий в арку фасад, високий барабан купола з великим вікном, ліхтар над куполом з багатим різьбленням оздобленням. План церкви — шестикутна зіркоподібна форма із заокругленими кутами. В інтер'єрі вражає відсутність прямих кутів, нудьги і одноманітності. Церква має позолочений інтер'єр. Динамічні, компактні, засновані на протилежностях форм арки. Домінантою виступає барабан купола.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. archINFORM — 1994.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Всеобщая история искусств. — Т 4 — М. : Искусство, 1963(рос.)
  • Якимович А. К. «Бернини и Борромини: становление двух типов художественного сознания бароко» в кн. «Искусство Западной Европы и Византии». — М. : Наука, 1978(рос.)

ПосиланняРедагувати