Сантагано-Горчакова Олександра Олександрівна
Олекса́ндра Олекса́ндрівна Сантага́но, баронеса фон Мезенкампф, у шлюбі Сантагано-Горчако́ва (нар. 5 лютого (24 січня) 1842, Гнилище (нині в складі с. Нижній Бишкин), Харківщина — † 7 квітня (25 березня) 1913, Київ) — українська співачка (лірико-колоратурне сопрано), акторка, перекладачка, лібретистка й педагогиня. Баронеса.
| Сантагано-Горчакова Олександра Олександрівна | |
|---|---|
| Баронеса фон Мезенкампф | |
 | |
| Псевдо | Горчакова |
| Народилася | 24 січня (5 лютого) 1842  Зміївський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Померла | 25 березня (7 квітня) 1913 (71 рік) Київ, Російська імперія |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | співачка (сопрано), педагог |
| Відома завдяки | викладач Школи Миколи Тутковського |
| Знання мов | російська, італійська, англійська |
| Титул | Баронеса |
Життєпис
ред.Походила з заможної родини обрусілих німців, що осіли на Харківщині (маєток Гнилище).[1] Батько був генералом, губернським поштмейстером.[2]
Закінчивши Патріотичний інститут в Петербурзі, повернулася до батьків. Навчалась музиці в Полтавському інституті шляхтянок у Алоїза Єдлічки[3].
Жвава від природи, хвацька наїзниця, невтомна танцюристка, маючи величезне коло знайомих (з матір'ю робили до 70 візитів), я постійно оберталася у великому світі, де звикла співати не конфузячись, і робила фурор…
Один із братів моїх, пристрасний аматор театру, який брав участь зі мною у всіх аматорських спектаклях, одружившися, залишив полк і, на жах всієї родини, зняв Харківський театр… Платня була величезна, артистів маса, але грошей щось ми не бачили, і спершу наш ліс, а потім дачі йшли на це підприємство, і мій брат потроху розорявся. Але театр має таку привабливу силу, що, бачачи неминучу загибель, брат не вгавав і жив надією!.. Я всі вечори, коли тільки мене відпускали, проводила в братовій ложі, що виходила також на сцену, впиваючись запахом лаштунків, немов отрута, що вливалася нам у жили...
Знаменитий на той час трагік, негр Олдрідж, який зводив з розуму Петербург, де він грав кілька речей з шекспірівського репертуару з імператорською німецькою трупою, [1862 року] виявив згоду гастролювати і у нас. Всі місця бралися з бою, ложа брата була продана, і я благала батька піти зі мною в партер... Добре володіючи англійською мовою, я з завмиранням серця і страшним хвилюванням стежила за всіма перипетіями трагедії і, повернувшись додому, не могла заснути, таке сильне було враження, справлене на мене. Ілюзії сприяла відсутність суфлера. На другий день Олдрідж був у нас і незабаром став щоденним гостем, радіючи, що є з ким побазікати по-англійськи...
Влітку мій брат узяв ще й Полтавський театр на час ярмарку, куди й переїхав з усією трупою. Разом з ним та його дружиною поїхала і я. У той час Олдрідж зі скупості розстався зі своїм перекладачем, і коли в Полтаві була вперше поставлена для нього шекспірівська трагедія «Річард III» (перекладена для російських акторів мною), то через брак суфлера (потрібного тільки для цієї ролі Олдріджу) я суфлювала в куліс, і тим вкрай підкорила серце влюбливого негра. Він просив мої руки; знаючи, що він одружений, я цьому вкрай здивувалася, але він заспокоїв мене, запевняючи, що чекати доведеться не довго, тому що дружина його в останньому градусі сухот. Звичайно, на таку пропозицію можна було відповісти лише сміхом, що вкрай розлютило Олдріджа, ми розсталися незабаром і більше не зустрічалися.
У 1864 р. я вийшла заміж [за когось із поважного роду Горчакових], але невдале подружнє життя навело мене на думку спробувати вступити на сцену. Повернувшись через чотири місяці до батьків, я прямо поставила питання про це, чим викликала жах у сім'ї: що скажуть у світі, що подумають німецькі родичі!.. Після довгих дебатів, прохань з мого боку й умовлянь матері, моєї заступниці, яка обожнювала і балувала мене, батько прийшов до наступного рішення: я можу їхати вчитися в Італію, благословення своє він мені дає і вручає 3000 рублів. щоб я мала кошти для вступу на сцену. Зі мною мала їхати моя подруга дитинства, дівчина моїх років, бідна сирота, яка жила в нашому домі; одну ж мене відпустити батьки відмовилися навідріз.
3 жовтня 1864 р. я з моєю вірною Пашею виїхала до Москви, напучувана благословеннями батька і риданнями моєї лагідної і люблячої матері. Шлях мав бути довгий, від Харкова до Москви залізниці й близько ще не було. Їхали ми п'ять днів, по багнюці, по ожеледиці, і змучені, майже не зупиняючись у Москві, приїхали до Петербурга, де й зупинилися у тітки моєї (сестри батька) баронеси Ш… Між тіткою та її двома дочками, літніми дівчатами, було вирішено повезти мене на пробу до знаменитого на той час професора Петербурзької консерваторії П. Репетто.[4]
Через рік продовжила навчання в Італії та з успіхом дебютувала у Лугано, під псевдо Сантагано.
1867—1871 — солістка Київської опери. У Києві Сантагано-Горчакова дружила з родиною Рокотових, була частою гостею в їх будинку. В.Д.Рокотов, батько письменниці М. В. Ямщикової (псевдо Ал. Алтаєв), був організатором першого російського народного театру у Києві. Особливо близька вона була з його дружиною А. Н. Толстою. Про це пише Ал. Алтаєв у своїй книзі «Пам'ятні зустрічі», де Сантагано-Горчаковій присвячена одна з главок під назвою «Пропагандистка Глінки» (М.-Л., 1946, с. 115-121).
У кінці 1870 — на початку 1880-х гастролювала з власною трупою в Італії (1874 поставила в Мілані оперу «Іван Сусанін» М. Глінки).
Рано залишивши сцену, стала знаним вокальним педагогом. Викладала спів в Одеському музичному товаристві, Московському філармонічному училищі. Останні 16 років життя викладала спів у Музичній школі Миколи Тутковського в Києві.
Серед її учнів — Л. В. Собінов, Л. О. Улуханова, М. А. Янса, С. М. Мирович, сестри С. І. Друзякіна і М. І. Закревська.
Брала участь у музично-громадському житті Києва. Мешкала з родиною в будинку по вул. Пушкінській № 38.[5]
Історична подія
ред.8 листопада (27 жовтня) 1867 року відбулась перша вистава Київської опери — опера «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, головну роль в якій (роль Надії) виконала Олександра Сантагано-Горчакова.[6]
Твори
ред.Перекладала оперні лібрето (у тому числі лібрето опер «Іван Сусанін» — італійською, «Кармен» — російською): загалом російською мовою — 99 й італійською мовою — 9 творів.
Написала багато оригінальних драматичних творів і романсів.
Примітки
ред.- ↑ Київ музичний / Микола Максимович Гордійчук. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 39
- ↑ Говорова, И. И. (2014). Дочь губернского почтмейстера : [опер. певица А. А. Сантагано-Горчакова, урожд. фон Мензенкампф]. calameo.com. Праці пам’яткознавців (рос.). Харків. худож. музей [та ін.]. – Харків, 2014. – Вип. 3, ч. 2. Процитовано 22 квітня 2025.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Історія університету. НВЦІ Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" (укр.). Процитовано 22 квітня 2025.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Из воспоминаний (Сантагано-Горчакова) — Викитека. ru.wikisource.org. Встречи с прошлым. Выпуск 6 (рос.). Советская Россия. 1988. Процитовано 22 квітня 2025.
- ↑ Житловий будинок 1876, в якому проживала Сантагано-Горчакова О. О. | Звід Історїї Памяток Києва. pamyatky.kiev.ua (рос.). Процитовано 18 квітня 2025.
- ↑ Національна опера України святкуватиме свій ювілейний 150-й театральний сезон. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.
Посилання
ред.- Сантагано-Горчакова Олександра Олександрівна / І. М. Лисенко [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.]leksika.com.ua
- Из воспоминаний. (Сантагано-Горчакова) // Встречи с прошлым. Выпуск 6. М., «Советская Россия», 1988
- Житловий будинок 1876, в якому проживала Сантагано-Горчакова О. О. [Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.]pamyatky.kiev.ua
- Сантагано-Горчакова, Александра Александровна [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.]dic.academic.ru(рос.)
- Сантагано-Горчакова, Александра Александровна (Фото) [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.]histpol.pl.ua(рос.)
- Santagano-Gorchakova, Aleksandra Aleksandrovna 1842—1913 [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.]WorldCat Identities(англ.)