Вікіпедія

Сандра Маґнус

американська інженерка й космонавтка
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Сандра Голл Маґнус (народилася 30 жовтня 1964 року, Беллвілл) — американська інженерка і колишня космонавтка НАСА.[2] 28 березня 2009 року вона повернулася на Землю з екіпажем STS-119 Discovery, провівши на орбіті 134 дні.[3] Вона була призначена для екіпажу STS-135, останньої місії космічного човника. Вона також є ліцензованим радіоаматорським оператором з позивним номером KE5FYE. З 2012 по 2018 роки Маґнус була виконавчою директоркою Американського інституту аеронавтики і космонавтики.

Сандра Маґнус
Народилася30 жовтня 1964(1964-10-30)[1] (60 років)
Беллвілл, Іллінойс, США[1]
Країна США
Діяльністькосмонавтка, інженерка
Alma materТехнологічний інститут Джорджії, Missouri University of Science and Technologyd, Belleville High School-Westd і Southwestern Illinois Colleged
ЗакладНаціональне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору
Нагороди
медаль «За заслуги в освоєнні космосу» Медаль «За видатну службу» (НАСА)

Раннє життя та освіта

ред.

Маґнус народилася і виросла у Бельвілі, штат Іллінойс. Вона отримала диплом з фізики та електротехніки в Університеті Міссурі – Ролла (тепер: Університет науки і техніки Міссурі), а в 1996 році отримала ступінь доктора наук у галузі матеріалознавства та техніки з Технологічного інституту Джорджії.[2] Дослідження для її дисертації під назвою "Дослідження взаємозв'язку між термохімією та емісійною поведінкою термоелектричних катодів на основі тернарної системи BaO-Sc 2O3-WO3" було підтримано стипендією Наукового центру НАСА Льюїса.[4]

Інженерна кар'єра

ред.

У 1980-х роках Маґнус працювала над конструкцією стелс-літаків інженеркою в компанії McDonnell Douglas. Вона працювала на рушійній системі для А-12 Avenger II, поки проект не був скасований ВМФ у 1991 році.[2]

Кар'єра у NASA

ред.
 
Сандра Маґнус, спеціалістка місії STS-119, виконує вправи на велоерґометрі з системою віброізоляції (CEVIS) у лабораторії Destiny.

Маґнус була обрана кандидаткою в астронавти у 1996 році. Після 2-річного навчання з січня 1997 року по травень 1998 року Маґнус отримала призначення на роботу у відділенні корисного навантаження / середовища існування в Офісі Астронавтів. Її робота включала координацію з Європейським космічним агентством та Агенцією розвитку Японії (NASDA) та Бразилією. У травні 1998 року вона була призначена для роботи в Росії над підтримкою розробки та тестування апаратури навантаження. У 2000 році вона працювала як CAPCOM на Міжнародній космічній станції.[2]

STS-112

ред.

Перша космічна місія Сандри Маґгнус, STS-112, відбулася у жовтні 2002 року, у якій вона взяла участь як спеціаліст місії. Основною метою місії космічного човника Atlantis була установка секції ферм S1 на Міжнародній космічній станції (ISS) та постачання витратних матеріалів. Маґнус керувала робототехнічною рукою космічної станції під час трьох космічних проходів, необхідних для встановлення та активації ферми S1. Тривалість польоту склала 10 днів 19 годин 58 хвилин і 44 секунди.

Навчання виживанню

ред.

З 29 по 31 січня 2006 року, разом з Олегом Артем'євим і Михайлом Барраттом, Маґнус взяла участь у дводенному обстеженні на можливість вижити у нежитловому районі у випадку аварійної посадки модуля спуску Союзу. Вона пройшла цей іспит в лісі під Москвою.[5]

NEEMO 11

ред.

З 16-22 вересня 2006 року Маґнус працювала командиром місії NASA NEEMO 11, підводної експедиції в лабораторії Водолія Національної адміністрації океанічних і атмосферних досліджень, розташованої біля берегів Флориди. Разом з побратимами астроакванавтами Тімоті Копра, Робертом Бенкеном і Тімоті Крімером, які проходили підготовку для можливого призначення на місію до Міжнародної космічної станції, Maґнус імітувала висадку на Місяць, а також випробовувала концепти мобільності з використанням різних конфігурацій скафандра різної ваги для імітації місячної гравітації. Також були випробувані методи комунікації, навігації, збирання геологічних зразків, побудови та використання дистанційно керованих роботів на поверхні Місяця. Члени екіпажу, що підтримують національний підрозділ дослідницького центру Ларрі Уорд і Роджер Гарсіа, забезпечували інженерну підтримку в середовищі існування.[6]

Експедиція 18

ред.

Маґнус працювала інженером польоту на борту Міжнародної космічної станції в рамках експедиції 18.[2] Маґнус була спеціалісткою місії на STS-126 для поїздки на станцію, яка стартувала 14 листопада 2008 року. Вона повернулася 28 березня 2009 року на посаду спеціалістки місії на STS-119.[2] Вона реєструвала 133 дні на орбіті і отримала від NASA теплі привітання з поверненням. Її заміна, астронавт JAXA Коїчі Ваката, був запущений на борту Discovery 15 березня 2009 року.[3]

STS-135

ред.
 
Маґнус в Куполі на борту Міжнародної космічної станції під час космічного польоту STS-135.

14 вересня 2010 року NASA оголосила, що Маґнус буде однією з чотирьох астронавтів, призначених для екіпажу STS-135, який, за потреби, мав виконувати рятувальну місію для STS-134, котрий спочатку був останнім запланованим шатловим польотом.[7] Іншими членами цієї команди були командир Крістофер Фергюсон, пілот Дуглас Г. Херлі і колега по професії Рекс Дж. Вальхайм. У січні 2011 року NASA додала STS-135 до маніфесту як останню місію космічного човника, заплановану до запуску в липні 2011 року; STS-134 була успішно проведена в травні 2011 року, без потреби порятунку. Місія успішно стартувала 8 липня 2011 року і приземлилася 21 липня.

У вересні 2012 року Маґнус стала заступницею начальника відділу космонавтів.

Після NASA

ред.

У жовтні 2012 року доктор Маґнус залишила корпус астронавтів НАСА, щоб стати виконавчою директоркою Американського інституту аеронавтики і космонавтики (AIAA).[8] Була виконавчою директоркою до січня 2018 року.[9]

З 2018 року Маґнус є власницею AstroPlanetView[10].

Список літератури

ред.

Шаблон:Include-NASA управління з дослідження Національнеаеронавтики і

  1. ↑ а б http://www.jsc.nasa.gov/Bios/htmlbios/magnus.html
  2. ↑ а б в г д е Sandra H. Magnus (Ph.D.) NASA Astronaut (PDF). NASA. NASA. October 2012. Процитовано 29 січня 2019.
  3. ↑ а б Shuttle lands in Florida, ending 13-day voyage. AP. 28 березня 2009. Процитовано 28 березня 2009.
  4. ↑ Magnus, Sandra (May 1996). An Investigation of the relationship between the thermochemistry and emission behavior of thermionic cathodes based on the BaO-Sc2O3-WO3 ternary system. SMARTech. Georgia Institute of Technology. Процитовано 16 листопада 2008.
  5. ↑ Future cosmonauts learn to survive in freezing weather in the Moscow forests. RuSpace. 27 січня 2006. Процитовано 30 квітня 2011.
  6. ↑ NEEMO 11. NASA. September 2006. Архів оригіналу за 7 червня 2017. Процитовано 29 січня 2019. [Архівовано 2017-06-07 у Wayback Machine.]
  7. ↑ NASA (14 вересня 2010). NASA Assigns Crew for Final Launch on Need Shuttle Mission. Архів оригіналу за 5 липня 2011. Процитовано 14 вересня 2010. [Архівовано 2011-07-05 у Wayback Machine.]
  8. ↑ AIAA Announces Sandra H. Magnus as Executive Director. 19 вересня 2012.
  9. ↑ Dr. Sandra H. Magnus Executive Director Emeritus. AIAA. Архів оригіналу за січень 30, 2019. Процитовано 29 січня 2019.
  10. ↑ AstroPlanetview. AstroPlanetview (англ.). Процитовано 1 березня 2019.

Зовнішні посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Сандра_Маґнус