Вікіпедія

Самуель Дідковський

Самуель Дідковський — український шляхтич, працівник Новгород-сіверської канцелярії, намісник судового підстарости з вересня 1639 до березня 1647 рр., чернігівський граничний коморник (з 1644 року).

Самуель Дідковський
Народився XVII століття
Помер XVII століття
Громадянство Королівство Польське
Гетьманщина
Національність українець
Відомий завдяки працівник Новгород-сіверської канцелярії
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дідковський.

Життєпис ред.

Самуель Дідковський походив з овруцької шляхетської родини Дідковських гербу «Сас», представники якої проживали на території сучасної Житомирщини[1]. Згідно даних подимного реєстру Овруцького повіту 1634 року Дідковські у селі Дідківці володіли трьома родинами підданих. Станом на середину XVII ст., за неповними даними, у Дідківцях проживало не менше чотирьох сімей Дідковських[2]. Для досягнення достатку представникам такої дрібної шляхти довелось нести військову службу, будувати духовну кар'єру та спробувати себе в юриспруденції[3][4][5]. Чимало представників родини потрапили на нижчі уряди в ґродських і земських канцеляріях, зокрема у 1617 р. якийсь Дідковський зафіксований як земський підписок у Києві. У 1643 році у житомирській ґродській канцелярії фігурує Захаріяш Петрович Дідковський, а під 1648 р. згадується знову ж таки як київський земський підписок Дідковський[6][7].

Самуель Дідковський вперше фіксується як підписок у Новгороді-Сіверському Чернігівського воєводства у травні 1637 році, де він виконував ці функції до жовтня 1645 року. Після Деулінського перемир'я, Чернігово—Сіверські землі було повернуто Речі Посполитій, а Новгород-Сіверський став центром повіту Чернігівського воєводства. У системі судочинства й адміністрування Речі Посполитої одними з найбільш ефективних установ були ґроди. Вони засновувалися в ключових королівських замках — центрах повітів — територіально-адміністративних одиницях, з яких складалися воєводства. Одна із семи ґродсько-судових установ на території українських воєводств була у місті Новгород-Сіверському, відкрита в результаті схвалення конституції коронаційним сеймом 1633 р. під назвою «Ординація чернігівська»[8]. Також, у жовтні 1633 року Новгород-сіверським старостою став Олександр Пісочинський[9].

Відповідно, Самуель Дідковський періодично згадується як намісник судового підстарости з вересня 1639 до березня 1647 р. Також цю посаду в 1637-1643 роках обіймав Станіслав Буринський. З цього часу фактичне керівництво рочками сконцентрувалося в руках судового підстарости. У свою чергу, субделегати призначалися одноосібно старостою і могли виконувати свої обов'язки голови суду як одноразово, так і протягом всього часу відбуття рочок[10].

У грудні 1640 — березні 1641 рр., крім того, періодично згадується як ґродський писар. На думку дослідника Петра Кулаковського це був приклад тимчасового виконання функцій, пов'язане з якоюсь обґрунтованою відсутністю в Новгороді-Сіверському «основного» писаря Самуеля Некрашевича. У лютому 1641 року Самуель Мужиловський, що тоді виконував функції ґродського писаря, перед від'їздом на Коронний трибунал у справах Олександра Пісочинського «засадив» на своє місце субделегатом саме С. Дідковського[2] з серпня 1640 по березень 1641 року. Згодом С. Дідковський знову повернувся до виконання у канцелярії обов'язків підписка[11].

З 1644 року Самуель Дідковський згадується як чернігівський граничний коморник[12]. Час від часу він здійснював повноваження намісника, поєднуючи їх з обов'язками підписка. Крім цього, Самуель надавав юридичні послуги клієнтам з числа місцевої шляхти як їх уповноважений у різних судах[13].

Володіння ред.

Проживав Самуель Дідковський у селі Медведків (Медведки), в окрузі Новгорода-Сіверського. Імовірно, він орендував село в Пісочинських. У серпні 1646 року Самуель перебував у Сосниці, названий слугою Яна Пісочинського і знову «писарем ґродським новгород-сіверським»[14].

Примітки ред.

  1. ↑ Boniecki A. Herbarz Polski[недоступне посилання]. Warszawa, 1902. T. V. с. 129
  2. ↑ а б Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 23
  3. ↑ Літвін Г. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569—1648) / Пер. з польськ. Л. Лисенко; Наук. ред. Н. Старченко. ‒ Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. с. 222
  4. ↑ Національно-визвольна війна в Україні 1648—1657. Збірник за документами актових книг / Упорядн.: Сухих Л. А., Страшко В. В. Державний комітет архівів України; Центральний державний історичний архів України. Київ, 2008. с. 39, 192
  5. ↑ Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т Критики. — Вид. 2-ге, перегл. і випр. — Київ: Критика, 2008. с. 259
  6. ↑ Яковенко Н. Матеріали до персонального складу канцелярій Волині, Наддніпрянщини та Східного Поділля (остання третина XVI — середина XVII століть). До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Київ; Львів, 2004. Т. І. c. 340, 342
  7. ↑ Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т Критики. — Вид. 2-ге, перегл. і випр. — Київ: Критика, 2008. с. 258
  8. ↑ Volumina constitutionum. Warszawa, 2013. T. III: 1611—1640. Vol. 2: 1627—1640. s. 210
  9. ↑ Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 20-21
  10. ↑ Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 21-22
  11. ↑ Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 26
  12. ↑ Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 23-24
  13. ↑ Archiwum Narodowe w Krakowie. Archiwum Dzikowskie Tarnowskie. Zesp. 639. Sygn. 135. s. 806 v., 892 v., 913—913 v
  14. ↑ Кулаковський П. Новгород-сіверська ґродська канцелярія: персональний склад. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2019. Вип. 28. С. 24

Джерела ред.

  • Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Киев, 1867. Ч. 4: Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Т. 1. LV+461 c.
  • Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК). Ф. 11 «Житомирський гродський суд». Оп. 1. Спр. 9. 2062 арк.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самуель_Дідковський&oldid=38233453