Відкрити головне меню

Салари (кит. 撒拉族 Sǎlá Zú; самоназва — Салар, салир), тюркомовний народ в Китаї; живуть в Сюньхуа-саларському автономному повіті та інших районах провінції Цінхай, а також у провінції Ґаньсу та Сіньцзяні. Чисельність — 104 503 особи (перепис 2000). Саларська мова зазнала значного впливу китайської та тибетської мов; використовувана останнім часом писемність — на латинській основі. Антропологічно салари неоднорідні, але переважає монголоїдний тип. По релігії — мусульмани-суніти, незначна частина сповідує тибетський буддизм (Salar[en]). Основні традиційні заняття — орне землеробство, скотарство, присадибне садівництво та городництво, ковальське та гончарне ремесла. Переважають малі родини.

Салар
Кількість 104 503 особи
Ареал Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Походження карлуки
Близькі до: Уйгури, югури, тюрки
Входить у тюрки монголоїди
Мова саларська, китайська
Релігія Іслам сунітського толку, буддизм
Прапор саларів

ІсторіяРедагувати

Салари неодноразово брали участь у народних повстаннях. Особливо відоме повстання у 1781, коли саларські мюриди засновника секти «Джахрі» Ма Мінсіна (Ma Mingxin[en]), під керівництвом свого ахуна Су Сишісаня (苏 四十 三, «Су Сорок-три») дійшли до Ланьчжоу, намагаючись звільнити арештованого Ма. Після страти Ма Мінсіна цінською владою, саларські повстанці взяли в облогу Ланьчжоу, але, після прибуття цінського підкріплення, всі були перебиті[1].

Під час громадянської війни в Китаї саларський край був під владою Ма Буфана. Після його розгрому комуністами в 1949 і втечі з Китаю, деякі з його колишніх солдатів-саларів, відпущених по домівках переможною Червоною армією, ще кілька років продовжували вести партизанську війну проти комуністів у цінхайсько-ганьсуйському прикордонні. Розповідають, що коли один з його стійких прихильників, Хань Іму (Han Yimu), підняв повстання в цінхайському повіті Сюньхуа у 1958 (одночасно з повстанням в Тибеті проти китайців), від говорив своїм бійцям (можливо, наслідуючи Су Сорок-три): «Сьогодні Сюньхуа, завтра Ланьчжоу, післязавтра Пекін!». Кажуть, що коли повстання було придушене, і Хань Іму перевезли до Пекіна на суд та страту, він зрозумів, що недооцінив сили іншого боку протистояння, й зауважив: «У них в Китаї більше народу, ніж у Цинхаї яків[2].

ПриміткиРедагувати

  1. Lipman, 1998, с. 112-113
  2. Allatson, Paul; McCormack, Jo (2008). Exile cultures, misplaced identities. Volume 30 of Critical studies. Rodopi. с. 65–66. ISBN 9042024062. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати