Салангана атіуйська
| Салангана атіуйська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Aerodramus sawtelli Holyoak, 1974 | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Collocalia sawtelli | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Саланга́на атіуйська[2] (Aerodramus sawtelli) — вид серпокрильцеподібних птахів родини серпокрильцевих (Apodidae)[3]. Ендемік Островів Кука.
Опис
ред.Довжина птаха становить 10 см. Верхня частина тіла чорнувато-коричнева, надхвістя контрастно світло-сіре. Нижня частина тіла світло-сірувато-коричнева, гузка більш темна. Хвіст відносно довгий, виїмчастий. Атіуйські салангани відрізняються від таїтянських саланган меншими розмірами, коротшим хвостом, світлішою нижньою частиною тіла та іншою формою ддзьоба.
Поширення і екологія
ред.Атіуйські салангани є ендеміками острова Атіу[en]. Існують давні непідтвердженні свідчення про спостереження цього виду на острові Мітіаро[en], а на острові Мангая знайдені кістки серпокрильця, що могли належати атіуйській салангані. Атіуйських саланган часто можна побачити над тропічними лісами, чагарниковими заростями і полями, на висоті 3-5 м над землею. Вони живляться комахами, яких ловлять в польоті.
Атіуйські салангани гніздяться в печерах Ваітупурангі та Анатакітакі у вапнякових скелях, формують гніздові колонії. Сезон розмноження у них триває з вересня по квітень. Гнізда робляться з кокосових волокон, лишайників, іноді казуаринових голок, триви, листя і лоз маракуї, скріплюються за допомогою слини. В кладці два яйця. За сезон може вилупитися два виводки.
Збереження
ред.МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція атіуйських саланган становить від 340 до 400 дорослих птахів.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Aerodramus sawtelli: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 26 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Owlet-nightjars, treeswifts, swifts. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 листопада 2022.
Джерела
ред.- Chantler, Phil & Driessens, Gerald (2000) Swifts: a Guide to the Swifts and Treeswifts of the World, 2nd ed., Pica Press, East Sussex.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |