Вікіпедія

Саган Олександр Назарович

український релігієзнавець, філософ, публіцист, журналіст
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Саган.

Олександр Назарович Сагáн (нар. 18 грудня 1966, с. Плоске Кременецького району Тернопільської області) — український релігієзнавець, філософ, публіцист, журналіст. Доктор філософських наук (2005), професор (2007), державний службовець другого рангу (2008)[1].

Олександр Саган
Народився 18 грудня 1966(1966-12-18) (57 років)
с. Плоске, Кременецький район, Тернопільська область
Країна СРСР СРСР → Україна Україна
Національність українець
Діяльність релігієзнавець, філософ
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Науковий ступінь Доктор філософських наук
Членство Національна спілка журналістів України
Відомий завдяки: релігієзнавець, філософ, публіцист, журналіст
CMNS: Саган Олександр Назарович у Вікісховищі

Член Української Асоціації релігієзнавців (від 1993), Центрального правління Українського Біблійного Товариства (від 2001), НСЖУ (від 2005).

Член редколегії журналу «Українське релігієзнавство».

Експертна сфера: інституційний розвиток православ'я в Україні та світі, свобода совісті (законодавче забезпечення, практична реалізація), державно-церковні відносини, політологія релігії, міжнаціональні відносини.

2018 року брав участь у Об'єднавчому соборі українських православних церков.

Погляди ред.

Виступає за українську церковну незалежність від Росії[2]. Назвав Вадима Новинського головним агентом впливу на духовному фронті в Україні.[3] За його словами священникам Новінський доплачує гроші, аби ті не переходили в ПЦУ.

«Громади, які переходять з МП, часто роблять це без священиків. Адже тим платять за відмову від переходу. Наприклад, олігарх Вадим Новинський ніколи не приховував своє фінансування РПЦ в Україні. Це не заборонено, проте у такій формі, як це відбувається, така діяльність спотворює реальне волевиявленя людей»[3]

Життєпис ред.

  • 1983 року закінчив Кременецьку школу № 3 та історичний факультет Київського педагогічного університету ім. Горького (1990).
  • 1985—1987 — служба в радянській армії (ГСВГ).
  • 1990 — працював учителем історії Кременецької школи-інтернату № 2.
  • 1990—1993 — навчання в аспірантурі Інституту філософії НАН України (Київ).
  • 1994 — в Інституті філософії НАН України захистив кандидатську дисертацію на тему: «Православ'я в контексті розвитку української культури».
  • 1994—1997 — викладач Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
  • 1995—1999 — науковий секретар Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Сковороди НАН України.
  • 1999—2002— навчання в докторантурі Інституту філософії імені Сковороди НАН України.
  • 2005 — в Інституті філософії НАН України захистив докторську дисертацію: «Інституційний розвиток православ'я: історіософський аналіз».
  • 2005—2006 — науковий консультант Президента України з гуманітарних питань[4][5], у 2006—2007 — радник Секретаріату Президента України з гуманітарних питань.
  • 2007—2010 — голова Державного комітету України у справах національностей та релігій[6][7].
  • Від 2010 — провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Сковороди НАН України.
  • 2014 — дотепер — викладач в Київській православній богословській академії.[8]

Нагороди ред.

  • Подяка прем'єр-міністра України (2009);
  • медаль «Вірність та честь» І ступеня (СЗР, 2008).

Церковні нагороди ред.

  • медаль «Арсен Річинський» (УАПЦ, 2002);
  • орден святого Архистратига Михаїла (УПЦ КП, 2005);
  • орден святих Кирила і Мефодія (УПЦ КП, 2006);
  • Подяка Українського Біблійного товариства (2006)
  • орден «1020-річчя хрещення Русі» (УПЦ, 2008).

Бібліографія ред.

У 1991—2014 роках опублікував 210 наукових праць, у тому числі дві персональні наукові монографії:

  • Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. — К.: Світ Знань, 2004. — 910 с.
  • Національні прояви православ'я: український аспект. — К.: Світ Знань, 2001. — 255 с.

Примітки ред.

  1. ↑ Указ Президента України від 18 лютого 2008 року № 136/2008 «Про присвоєння рангу державного службовця»
  2. ↑ Священники РПЦвУ мали б питати дозволу, щоб служити на нашій землі, - релігієзнавець. Духовний фронт (укр.). 15 грудня 2020. Процитовано 15 грудня 2020.
  3. ↑ а б Gazeta.ua (14 грудня 2020). Розповіли, хто є головними агентами російського духовного впливу. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 15 грудня 2020.
  4. ↑ Розпорядження Президента України від 15 березня 2005 року № 785/2005-рп «Про призначення О. Сагана науковим консультантом Президента України»
  5. ↑ Розпорядження Президента України від 15 лютого 2006 року № 30/2006-рп «Про звільнення О. Сагана з посади наукового консультанта Президента України»
  6. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 року № 1299-р «Про призначення Сагана О.Н. Головою Державного комітету України у справах національностей та релігій».
  7. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 року № 500-р «Про звільнення Сагана О.Н. з посади Голови Державного комітету України у справах національностей та релігій».
  8. ↑ Відбувся експертний круглий стіл «Боротьба ідентичностей у православ’ї в Україні після «Революції гідності»: аспект національної безпеки». Київська православна богословська академія (uk-ua) . 3 липня 2014. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 15 грудня 2020.

Джерела ред.

Посилання ред.

  Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саган_Олександр_Назарович&oldid=41786965