Відкрити головне меню

Плоске (Кременецький район)

село в Україні, в Кременецькому районі Тернопільської області.

Пло́ске — село Кременецького району Тернопільської області. Центр Плосківської сільської ради, якій підпорядковане село Підлісне (Кременецький район). До Плоского приєднано хутір Завалля. Розташоване на сході району, через село проходять автошляхи E85, М19, Н02. До 1946 називалося Великі Фільварки.

село Плоске
Церква в с Плоске
Церква в с Плоске
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Кременецький
Рада/громада Плосківська сільська рада
Код КОАТУУ 6123485601
Облікова картка Село Плоске 
Основні дані
Засноване В першій половині 16 ст. Перейменоване у 1946
Колишня назва Великі Фільварки
Населення 503
Територія 1.718 км²
Площа км²
Густота населення 292.78 осіб/км²
Поштовий індекс 47040
Телефонний код +380 3546
Катойконіми Плосківчани
День села жовтень
Географічні дані
Географічні координати 50°02′40″ пн. ш. 25°46′59″ сх. д. / 50.04444° пн. ш. 25.78306° сх. д. / 50.04444; 25.78306Координати: 50°02′40″ пн. ш. 25°46′59″ сх. д. / 50.04444° пн. ш. 25.78306° сх. д. / 50.04444; 25.78306
Середня висота
над рівнем моря
410 м
Водойми 0,1
Відстань до
обласного центру
72 км
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Кременець
Відстань до
залізничної станції
9 км
Місцева влада
Адреса ради 47040, с. Плоске вул Шевченка 69 тел +380 (3546) 57-5-42
Веб-сторінка Плосківська сільська рада (Кременецький район)
Сільський голова Томчук Андрій Григорович
Карта
Плоске. Карта розташування: Україна
Плоске
Плоске
Плоске. Карта розташування: Тернопільська область
Плоске
Плоске
Мапа

Плоске у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

Діяли «Просвіта», «Сільський господар» та інші товариства.

Село Плоске до 1946 року називалося Великі Фільварки. Давня назва села пов'язана із заснуванням на цій території панських маєтків, фільварків, польських шляхтичів та магнатів-переселенців. В селі мешкали українці, поляки, євреї. Пани Шуляковський та Козловський, пані Хіхніцька мали тут розбудовані поселення-фільварки, володіли великими ділянками землі по 300—400 га. Селяни, які тут проживали, служили в цих маєтках, батракували — обробляли землю, доглядали худобу. Їх називали фільварцями. Хати здебільшого були глиняні, а дахи — із соломи. Підлоги в хатах не було. Лише в заможних селян хати були вкриті черепицею. Поступово кількість дворів зростала і почало формуватися село.

Село відоме від 1-ї половини XVI століття. Перша писемна згадка про село Великі Фільварки датується першою половиною ХІХ століття в книзі Миколи Теодоровича «Опись церквей и приходов Волинской епархии», том ІІІ, видання Почаївської Лаври, 1893 року.

Під час походу на Львів (1648 р.) окремі загони війська Богдана Хмельницького йшли через Великі Фільварки. Полководець спрямовував деяку частину військ для допомоги місцевим повстанцям. Вояки, які загинули під час походу, були захоронені на території села. Над їхніми могилами стояли дерев'яні хрести і щороку відправлялися панахиди. Так званий козацький цвинтар був розміщений на початку села. З приходом радянської влади цвинтар був зруйнований.

У 1935 році в селі було відкрито початкову чотирикласну школу в пристосованому приміщенні. Директором школи був пан Т. Лисаківський. Усі предмети викладалися польською мовою.

У вересні 1939 року в Плоске було включене до складу УРСР. В селі була відкрита україномовна школа, директором якої був Микола Антонович Матерський.

З липня 1941 року до березня 1944 р. село перебувало під нацистсько-німецькою окупацією.

У 1943 році на території села діяли партизанські з'єднання Сидора Ковпака та Олексія Федорова. В окрузі села Великі Фільварки діяв загін повстанців. Мешканці Надія Киричинська, Ніна Теодорович (псевдонім Ластівка) були зв'язковими загонів УПА. Член юнацької ОУН Ю. Сапіга, мешканець Малих Фільварків, учень Крем'янецької гімназії, був замордований у стінах Крем'янецької в'язниці за свої політичні переконання в червні 1941 року. Членами повстанського загону стали мешканці села: О. Марценюк, С. Селестенюк (псевдонім «Глодик»), Й. Селестенюк (псевдонім «Ясень»), В. Ромашевський (псевдонім «Прометей»), В. Вознюк (псевдонім «Гріша»), М. Собчук (псевдонім «Міша»), О. Томчук (псевдонім «Вир»), Лукян (батько Ю. Сапіги, дід Ю. Винничука) та Никифор Сапіги, Володимир Киричинський (двоюрідний брат Ю. Сапіги).

На фронтах Другої світової війни воювали проти гітлерівців 52 місцевих мешканці, 30 з яких загинули. Після війни розпочалася відбудова села.

У 1960-х роках на території села з'явилися новобудови: фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. У 1961 році село електрифіковано, у 1972 — телефонізовано, в 1977—1978 — проведено водопровід. У 1980 — побудовано сільський клуб, у 1994 —встановлено нову автоматичну телефонну станцію, у 2003 — газифіковано.

РелігіяРедагувати

У селі є храм святого Архістратига Михаїла. Фундамент було закладено в 1990 році. Будівництво велося за кошти місцевого колгоспу «Правда», пожертвування мешканців села та мешканців ближніх сіл. Відкриття храму відбулося 21 листопада 1993 року.

Є капличка Різдва Пресвятої Богородиці (освячена 21 вересня 2014).

Пам'ятникиРедагувати

Культурна сфераРедагувати

«Кумоньки»Редагувати

В Плоскому діє народний аматорський етнографічно-фольклорний колектив «Кумоньки». Колектив став переможцем проекту «Фольк-мюзік» у сезоні «Осінь-2009». Колектив був сформований за ініціативи Миколи Матерського. В репертуарі «Кумоньок» близько 70 пісень — ліричні, патріотичні, жартівливі і навіть сороміцькі, а також обряди весілля та обжинок. Співають «Кумоньки» акапельно й під інструменти, в основному під баян і бубен[1].

Соціальна сфераРедагувати

У 1946 році в пристосованому приміщенні відкрито семирічну школу, її першим директором став Федір Іванович Шкребтій. У 1959 році, школою керував Назарій Олексійович Сагана було збудовано нове приміщення школи, відкрито музей бойової слави, якому в 1980 році присвоєно звання Народний.

Також в селі працюють дошкільний навчальний заклад, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, ветеринарна дільниця, 3 продовольчі торговельні заклади, готель, АЗС, бар та інші.

ЕкономікаРедагувати

На території села діє завод по виробництву будівельних матеріалів з бетону, підприємства по вирощуванню грибів, пилорамний цех, борошномельний млин, АЗС.

НаселенняРедагувати

У 2007 році в селі проживало 500 осіб.

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[2]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 498 99,8
російська 2 0,2

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ПеребувалиРедагувати

ПроживалиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати