Савінова Валентина Никифорівна
Валентина Никифорівна Савінова (8 лютого 1937 — 26 лютого 1996) — бригадир комплексної бригади опоряджувальників, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР, лауреат Державної премії СРСР. Почесний громадянин міста Тольятті.
| Савінова Валентина Никифорівна | |
|---|---|
| рос. Валентина Никифоровна Савинова | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Валентина Никифоровна Иванова |
| Народилася | 8 лютого 1937[1] Нова Василівка[d], Ставропольський районd, Куйбишевська область, РРФСР, СРСР[2] |
| Померла | 26 лютого 1996[1] (59 років) Тольятті, Самарська область, Росія |
| Країна |  СРСР Росія |
| Місце проживання | Тольятті[3] |
| Діяльність | політична діячка, штукатур, маляр |
| Галузь | цивільне будівництво |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Куйбишевгідробудd |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Партія | КПРС |
| Нагороди | |
Життєпис
ред.Валентина Іваніва народилася 8 лютого 1937 року в селищі Нова Василівка[4] в багатодітній селянській родині. У неї було вісім братів і сестер. У 1952 році колгоспницею почала трудову діяльність: керувала молодіжною ланкою по вирощуванню кукурудзи. Вийшла заміж за Миколу Савінова[5].
Микола працював теслею на «Куйбишевгідробуді» , молоді отримали квартиру[6] і в 1956 році переїхали до сусіднього Ставрополя (зараз Тольятті)[5]. Валентина вирішила отримати міську професію, закінчила курси штукатурів-малярів[6], теж влаштувалася в «Куйбишевгідробуд», незабаром вона вже керувала ланкою обробників, потім стала бригадиром[5].
Савінова керувала бригадою «Житлобуду-3» «Куйбишевгідробуду» два десятиліття. Стала відома тим, що активно боролася з приписками, застосовувала нові методи робіт. Її бригада однією з перших запровадила поточний бригадний підряд, що допомогло скоротити терміни будівництва і поліпшити якість робіт. Брала участь у будівництві 8 шкіл, 18 000 м² житла, двох дитячих комбінатів і кілька інших об'єктів в Тольятті[5]. В жовтні 1966 року, за підсумками семирічки Валентина Савінова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Велику увагу приділяла роботі з молоддю, прагнула навчити її всім секретам майстерності, нагороджена знаком Наставник молоді. За оцінкою тольяттінського журналіста і краєзнавця В. Іванова, за роки роботи Савінова підготувала близько тисячі майстрів-обробників, в тому числі в'єтнамських фахівців, які стажувалися в Тольятті[6]. Як передовик виробництва неодноразово виїжджала в складі делегацій з обміном досвіду до соціалістичних країн[5].
Вела активну громадську роботу. Обиралася депутатом обласної Ради народних депутатів, членом обкому КПРС[5]. У 1966 році Валентина Савінова була обрана депутатом Верховної Ради СРСР[7], в 1976 році була делегатом XXV з'їзду КПРС[5]. При цьому громадську роботу Савінова вела без відриву від виробництва, її бригада стабільно виконувала місячний план на 150-200 %[6].
У 1982 році «за видатні досягнення у праці, творчу ініціативу, великий особистий внесок у справу підвищення ефективності використання, впровадження передового досвіду в будівництві» Савіновій була присуджена Державна премія СРСР[5].
Виростила сина. Молодша сестра Зоя, також маляр-штукатур, працювала в бригаді Валентини, а згодом очолила її[8].
Останні роки життя Валентина Никифорівна важко хворіла, її паралізувало. Померла в 1996 році[8].
Нагороди та звання
ред.- Герой Соціалістичної Праці (20.04.1971)[9];
- Орден Леніна (20.04.1971)[9];
- Орден Трудового Червоного Прапора (04.10.1966)[9];
- Державна премія СРСР (1982)[9];
- Знак «Наставник молоді»[5];
- Почесний громадянин міста Тольятті (1982)[10].
Примітки
ред.- ↑ а б в Данилова Р. Почетные граждане г. Ставрополя, города Тольятти, городского округа Тольятти: — Тольяттинский краеведческий музей, 2015.
- ↑ Астахов Е. Е. Три шага в будущее: Записки писателя о людях и делах Куйбышевгидростроя — Самара: Куйбышевское книжное издательство, 1981. — С. 39. — 128 с.
- ↑ Почетные граждане Ставрополя — Тольятти 1868—2016 — Тольятти: Шторм, 2017. — С. 104–105. — 207 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-9906655-0-7
- ↑ Астахов, 1979, с. 172.
- ↑ а б в г д е ж и к Созидатели, 2003, с. 329.
- ↑ а б в г Иванов, 2005.
- ↑ Депутаты Верховного Совета СССР VII-го созыва 1966—1970 (рос.). Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2010.
- ↑ а б Лобода, 2004.
- ↑ а б в г Савинова Валентина Никифоровна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- ↑ Решение городского Совета народных депутатов № 272/11 от 17 мая 1982 года
Література
ред.- Астахов Е. Е. Повесть о друге : [рос.]. — Москва : Советская Россия, 1979. — С. 172–180. — 309 с.
- Астахов Е. Е. Три шага в будущее: Записки писателя о людях и делах Куйбышевгидростроя : [рос.]. — Куйбышов : Куйбышевское книжное издательство, 1981. — С. 39–44. — 128 с.
- Астахов Е. Е. Право на биографию : [рос.]. — Москва : Политиздат, 1976. — С. 216–237. — 311 с.
- Валерий Иванов. Поколение бессребреников // Вольный город. — Тольятти, 2005. — № 91 (151) (грудень). — С. 4.
- Виктория Лобода. Валентина — значит сильная // Веста. — Тольятти, 2004. — Вип. Спецвыпуск «Почётные граждане города Тольятти». — С. 11.
- Созидатели. Строительный комплекс Ставрополя – Тольятти: 1950 – 2000 : [рос.] / под ред. С. Г. Мельник. — Тольятти : Этажи-М, 2003. — С. 329. — 448 с.
Посилання
ред.- Савинова Валентина Никифоровна (рос.). Администрация городского округа Тольятти[d]. Процитовано 13 січня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Савинова Валентина Никифоровна (рос.). Муниципальное бюджетное учреждение культуры городского округа Тольятти «Библиотеки Тольятти». Процитовано 13 січня 2020.
- Савинова Валентина Никифоровна 1937 г. р. (рос.). Тольяттинский краеведческий музей[d]. Процитовано 30 січня 2020.