رستميون
Імамат Рустамідів
Аббасидський халіфат Flag
778 – 909 Фатімідський халіфат Flag
Розташування Рустаміди
Столиця Тахерт
Мови арабська
берберська
Релігії ібадизм
Форма правління теократія
імам Абд ар-Рахман ібн Рустам
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано 778
 - Ліквідовано 909
Сьогодні є частиною Алжир Алжир, Туніс Туніс, Ліван Ліван
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Рустаміди

Рустамідський імамат (778 —909 роки) — держава в Північній Африці зі столицею в Тахерті, яка утворилася внаслідок розпаду Аббасидського халіфату. Отримала назву за правлячою династією Рустамідів (араб. رستميون‎). Тривалий час боролася з сусідніми берберськими племенами. Було підкорено в 909 році Фатимідським халіфатом.

ІсторіяРедагувати

Протягом 750-х років північноафриканські області Аббасидського халіфату охопила низка хариджитських повстань, які підтримували берберські племена. Одні з релігійних міркувань, інші — домогаючись зрівняння прав з арабськими племенами. Водночас з 719 року в Триполітанії діяти ібадити на чолі із Салмою ібн Саадом. На його бік перейшло берберське плем'я хуваза в горах неподалік від Триполі, та зената у Західній Триполітанії.

757 року ібадити почали повстання в Триполітанії, яке було придушено в 761 році, а ібадитський імам Абул-Хаттаб Абдул-А'ла ібн ас-Сам загинув. Втім невдовзі зголосився новий імам — Абу'л-Хатім аль-Малзузі, який 768 року почав нове повстання проти халіфату. Він загинув 772 року.

777 року новий імам Абд ар-Рахман ібн Рустам вирішив перенести діяльність на захід (в область колишньої Цезарейської Мавретанії). Основу його підтримки становили арабські племена, що належали до секти ібадитів, а також бербери-зената. Своєю базою іб Рустам обрам місто Тахерт. Йому довелося боротися проти Тлемсенського емірату племені Бану-Іфран та аббасидських валі (намісників).

Після смерті іб рустама владу успадкував його син Абд аль-Ваххаб, що затвердив спадкове право на титул імама в своїй родині. Він успішно діяв з розширення імамату. 790 року підкорив Тлемсен, розширив територія, захопивши північ сучасного Алжиру, північний захід Триполітанії, південь Тунісу. Втім здолати державу Аглабідів не вдалося.

Вже за онука Абд аль-Ваххаба — Абу-Бакра почалося внутрішнє ослаблення держави внаслідок конфлікту з низкою берберських племен. Спочатку повстало плем'я нафуза. Водночас почалося протистояння з державою Ідрісідів. наприкінці 870-х років імам Мухаммед зазнав поразки від берберського племені хавара й вимушений був залишити столицю. Повернувся сюди лише 881 року за допомогу берберів-лувата. З цього часу вплив берберських племен невпинно зростає, а влада імамів послаблюється.

У 897 році почалося протистояння за владу вже всередині правлячої династії. Боротьба тривала до 901 року, що остаточно призвело до занепаду військової потуги. Разом з цими подіями почалося протистояння між потужними берберськими племенами нафуза і зуара. У 909 році цим розгардіяшем скористався Фатимідський халіфат, війська якого знищили рустамідів, а їх землі приєднали до своєї держави. Решта ібадидів втекло до Уаргли і Мзабу.

УстрійРедагувати

 
Рустаміди

Держава являла теократичну монархію, де уся політична, військова та релігійна влада належала імаму. Найвищі посади обіймали представники правлячої династії.

ІмамиРедагувати

ЕкономікаРедагувати

Основу становило скотарство, ремісництво й торгівля, частково землеробство. Було встановлено контроль над торговельними шляхами Магрибу та до Суданського регіону. Купці доходили до держав Гана і Гао. Важливим економічним центром стала столиця імамату Тахерту, що став відомий як «Ірак Магрибу» або «Мала Басра».

КультураРедагувати

Рустаміди утворили доволі терпиме до різних релігій суспільство. тут існували поселення християн, юдеїв, сунітів, шиїтів, різних сект хариджитів. Разом з тим за час існування цієї держави пришвидшилася ісламізація берберських племен.

Імами були прихильниками вчених та літераторів. Будували численні медресе. Самі представники династії були доволі освіченими людьми. Імам Абд аль-Вахаб написав «Масаїл Нафусах» (про ісламську юриспруденцію), інший володар Афлах ібн Абд аль-Ваххаб мав праці з арабської літератури, математики та астрономії, Абу аль-Якзан написав близько 40 творів.

Було створено великі бібліотеки в Тахерті (аль-Ма'шума) та Джабалі Нафусі (Хізана Нафуса).

ДжерелаРедагувати

  • Чураков М. В. Народное движение в Магрибе под знаменем хариджизма. М., 1990
  • Wheatley, Paul, «The Places where Men Pray Together: Cities in Islamic Lands, Seventh Through the Tenth Centuries», Published by University of Chicago Press, 2001, ISBN 0-226-89428-2.