Робер Антельм

французький письменник

Робер Антельм (фр. Robert Antelme; 5 січня 1917, Сартен, Корсика — 26 жовтня 1990, Париж) — французький письменник.

Робер Антельм
фр. Robert Antelme
Народився 5 січня 1917(1917-01-05)[1]
Сартен
Помер 26 жовтня 1990(1990-10-26)[1] (73 роки)
VII округ Парижа, Франція[1][2]
Поховання цвинтар Монпарнас
Країна Flag of France.svg Франція
Діяльність поет, письменник, учасник французького Руху Опору
Мова творів французька[3]
У шлюбі з Марґеріт Дюрас

CMNS: Робер Антельм у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

 
Реєстраційна картка Роберта Антельма в Бухенвальді.
 
Площа Антельма в Парижі

У Сорбонні познайомився з Маргеріт Доннадьє, яка згодом стала відомою письменницею під псевдонімом Маргеріт Дюрас). 1939 року одружився з нею.

Разом з дружиною брав участь у русі Опору, 1 червня 1944 року був заарештований гестапо. Пройшов через концентраційні табори Бухенвальд, Гандерсгайм, Дахау.

Після закінчення війни був у напівмертвому стані випадково виявлений у Дахау своїм товаришем по Опору Франсуа Міттераном, який організував його повернення до Парижа (цей період пізніше описаний Маргеріт Дюрас у романі-щоденнику «Біль», 1985). Коли Антельм одужав, подружжя в 1946 розійшлося, але залишилося друзями і декілька разів працювало разом.

Антельм вступив до Французької комуністичної партії, але у 1956 році, після протесту проти вторгнення радянських військ у Будапешт, був виключений. 1961 року підписав " Маніфест 121 " проти війни в Алжирі. Співпрацював із журналом Сартра «Тан модерн».

Помер 26 жовтня 1990 року, похований на цвинтарі Монпарнас. 2005 року на честь Антельма була названа площа у XIII окрузі Парижа.

ТворчістьРедагувати

Головною і фактично єдиною книгою Антельма став автобіографічний роман про концтабір «Рід людський» (1947). Роман був опублікований того ж року, що і нотатки Прімо Леві "Чи це людина? ". Обидві книги відкрили для людства тему Голокосту та існування людини в екстремальних умовах табору. Спочатку на роман Антельма майже не звернули уваги, проте але після другого видання (1957), здійсненого завдяки підтримці Альбера Камю видавництвом «Галлімар», роман набув великого розголосу у Франції і був перекладений більшістю європейських мов. Про нього писали, зокрема Моріс Бланшо, Едґар Морен, Жорж Перек, Сара Кофман.

ТвориРедагувати

  • L'Espèce humaine. Paris: Robert Marin, 1947
  • Textes inédits. Paris: Gallimard, 1996
  • Vengeance? Tours: Farrago, 2005

ПриміткиРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Blanchot M. L'Entretien infini. — P. .: Gallimard, 1969.
  • Mascolo D. Autour d'un effort de mémoire: sur une lettre de Robert Antelme. — P. .: M. Nadeau, 1987.
  • Perec G. Robert Antelme ou la vérité de la littérature/ Perec GLG, Une aventure des années soixante. — P. .: Seuil, 1992.
  • Le peuple appelé: Textes, témoignages et entretiens/ Claude Bourdet, ed. — P. .: Hazan, 1994.
  • Crowley M. Robert Antelme: humanity, community, testimony. — Oxford: Legenda, 2003.
  • Lachance J. La posture testimoniales dans L'espèce humaine de Robert Antelme et La douleur de Marguerite Duras. — Montreal: Université du Québec, 2003.
  • Bident Chr. Reconnaissances: Antelme, Blanchot, Deleuze. — P. .: Calmann-Lévy, 2003.
  • Marx B. Triptychon der unmöglichen Rückkehr. Robert Antelme, L'Espèce humaine, Marguerite Duras, La Douleur, Dionys Mascolo. Autour d'un effort de mémoire. Sur une lettre de Robert Antelme// Erinnerte Shoa. Die Literatur der Überlebenden/Hg. W. Schmitz. — Dresden: Telem, 2003. — pp. 281-302.
  • Bertrand L. Vers une poétique de l'Espèce humaine de Robert Antelme. — P. .: Harmattan, 2005.

ПосиланняРедагувати