Моріс Бланшо
Maurice Blanchot
Моріс Бланшо
Народився22 вересня 1907(1907-09-22)
Франція Франція, Девруз, департамент Сона і Луара
Помер20 лютого 2003(2003-02-20) (95 років)
Ле-Меній-Сен-Дені, департамент Івелін, Франція
ПохованняЛе-Меній-Сен-Дені
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьписьменник, філософ
Сфера роботитеорія літератури[1], літературна критика[1], філософія[1] і літературна діяльністьd[1]
Alma materСтрасбурзький університет[d]
Мова творівфранцузька
Жанрроман, есе
ЧленствоНаціональна академія дей-Лінчей, comité de lecture des éditions Gallimardd і La jeune Franced (березень 1942)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Морі́с Бланшо́ (фр. Maurice Blanchot; 22 вересня 1907, с. Кен, комуна Девруз, департамент Сона і Луара — 20 лютого 2003, Ле-Меній-Сен-Дені, департамент Івелін) — французький письменник, есеїст, літературний критик, філософ. Його праці вплинули на розвиток постструктуралізму, зокрема на філософську концепцію Жака Дерріди.

Біографія

ред.

Народився в містечку Кен (деп.Сона і Луара). Закінчив Страсбурзький університет, потім одержав другий диплом в Сорбонні. Працював журналістом і редактором. Перед другою світовою війною висловлював деякі симпатії до нацизму, закликав до скинення уряду Блума. В 1940 році, після нападу Німеччини на Францію, Бланшо відмовився від своїх попередніх переконань і став на шлях боротьби з нацизмом — він був активним учасником Руху Опору й навіть співпрацював з комуністами. В середині 1940-х років остаточно «зав'язав» з політикою й присвятив себе літературі: уже наприкінці війни він випустив два романи й дві літературознавчі роботи. В 1946 році Бланшо виїхав з Парижа й улаштувався в містечку Ез (деп. Приморські Альпи). Помер у лютому 2003 року, у віці 95 років. Помер легко й загадково. Будучи всесвітньо відомим мислителем, не залишив жодного заповіту щодо своєї літературної спадщини.

Творчість

ред.

Творчий шлях Бланшо почався в роки Другої світової війни романами — «Темний Тома» (1941, друга ред. 1950) і «Амінадав» (1942). Надалі Бланшо — прозаїк, писав переважно повісті: «При смерті» (1948), «У бажану мить» (1951), «Остання людина» (1957) та ін. Тоді ж почалася й діяльність Бланшо-критика й есеїста; його численні статті зібрані в книзі «Лотреамон і Сад» (1949), «Доля вогню» (1949).

З 70- х років Бланшо випускав в основному твори змішаного жанру, що складалися з різнопланових, художніх і філософських фрагментів: «Крок по той бік» (1973). Міркування про літературний розвиток XVIII- ХХ ст. увійшли до збірників «Простір літератури» (1955), "Нескінченна розмова " (1969), «Дружба» (1971), «Письмена краху» (1980). Творчий доробок Бланшо вплинув на теорію й практику структуралізму й «нового роману».

Твори

ред.

Досить повну бібліографію Моріса Бланшо можна знайти тут [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.]. (фр.)

Романи

ред.
  • 1941 : Thomas l'obscur (Gallimard), перевидання в 2005.
  • 1942 : Aminadab (Gallimard, Coll. L'imaginaire) ISBN|2-07-077029-X
  • 1948 : Le Très-Haut (Gallimard, Coll. L'Imaginaire) ISBN|2-07-071447-0
  • 1950 : Thomas l'obscur Seconde version (Gallimard, Coll. L'Imaginaire) ISBN|2-07-072548-0

Оповідання

ред.
  • 1948 : L'Arrêt de mort (Gallimard, Coll. L'Imaginaire) ISBN|2-07-029699-7
  • 1951 : Au moment voulu (Gallimard, Coll. Blanche) ISBN|2-07-020735-8
  • 1951 : Le Ressassement éternel (Editions de Minuit)
  • 1953 : Celui qui ne m'accompagnait pas (Gallimard, Coll. L'Imaginaire) ISBN 2-07-073438-2
  • 1957 : Le Dernier Homme (Gallimard, Coll. Blanche) ISBN|2-07-020738-2
  • 1962 : L'Attente, l'oubli (Gallimard, Coll. L'Imaginaire) ISBN|2-07-075838-9
  • 1973 : La Folie du jour (Fata Morgana)
  • 1983 : Après Coup, précédé par Le Ressassement éternel (Éditions de Minuit)
  • 1994 : L'Instant de ma mort (Fata Morgana)

Есе

ред.
  • 1942 : Comment la littérature est-elle possible ? (Corti)
  • 1943 : Faux pas (Gallimard) ISBN|2-07-020731-5
  • 1949 : La Part du feu (Gallimard)
  • 1949 : Lautréamont et Sade (Éditions de Minuit)
  • 1955 : L'Espace littéraire (Gallimard) ISBN|2-07-032475-3
  • 1958 : La Bête de Lascaux (GLM, цей текст увійшов до книжки Une voix venue d'alleurs, 2002)
  • 1959 : Le Livre à venir (Gallimard) ISBN|2-07-032397-8
  • 1969 : L'Entretien infini (Gallimard) ISBN|2-07-026826-8
  • 1971 : L'Amitié, (Gallimard) ISBN|2-07-028044-6
  • 1973 : Le Pas au-delà (Gallimard) ISBN|2-07-028786-6
  • 1980 : L'Écriture du désastre (Gallimard)
  • 1981 : De Kafka à Kafka (Gallimard)
  • 1983 : La Communauté inavouable (Éditions de Minuit)
  • 1984 : Le Dernier à parler (Fata Morgana, repris dans Une voix venue d'ailleurs, 2002))
  • 1986 : Michel Foucault tel que je l'imagine (Fata Morgana, repris dans Une voix venue d'ailleurs)
  • 1987 : Joë Bousquet (Fata Morgana)
  • 1992 : Une voix venue d'ailleurs — Sur les poèmes de LR des Forêts (Ulysse Fin de Siècle, repris dans Une voix venue d'ailleurs 2002)
  • 1996 : Pour l'amitié (Fourbis, republié chez Farrago en 2000)
  • 1996 : Les Intellectuels en question (Fourbis, republié chez Farrago en 2000)
  • 1999 : Henri Michaux ou le refus de l'enfermement (Farrago)
  • 2002 : Une voix venue d'ailleurs (Gallimard)
  • 2003 : Écrits politiques (1958–1993) (Léo Sheer)
  • 2007 : Chroniques littéraires du «Journal des Débats» (avril 1941-août 1944) (Gallimard)
  • 2008 : Écrits Politiques 1953–1993, (Cahiers de la NRF, Gallimard)

Листування :

  • Maurice Blanchot, Lettres à Vadim Kozovoï (1976–1998), Éditions Manucius, 2008.

Українські переклади

ред.

Моріс Бланшо, Простір літератури, пер. Леоніда Кононовича, вид. Кальварія, Львів: 2007.

Література

ред.
  • Manola Antonioli, Maurice Blanchot Fiction et théorie, Paris, Kimé, 1999.
  • Christophe Bident, Maurice Blanchot. Partenaire Invisible, Seyssel, Champ Vallon, 1998.
  • Hadrien Buclin, Maurice Blanchot ou l'autonomie littéraire, Lausanne, Antipodes, 2011.
  • Françoise Collin, Maurice Blanchot et la question de l'écriture, Paris, Gallimard, 1971.
  • Jacques Derrida, Demeure. Maurice Blanchot, Paris, Galilée, 1994.
  • Leslie Hill, Blanchot: Extreme Contemporary, Londres, Routledge, 1997.
  • Philippe Fries, La Théorie fictive de Maurice Blanchot, Paris, L'Harmattan, 1999.
  • Éric Hoppenot (dir.), L'Œuvre du féminin dans l'écriture de Maurice Blanchot, Paris, Complicités, 2004.
  • Éric Hoppenot (dir.), coordonné par Arthur Cools, L'épreuve du temps chez Maurice Blanchot, Paris, Complicités, 2006.
  • Éric Hoppenot (dir.), coordonné par Daïana Manoury, Maurice Blanchot, de proche en proche, Paris, Complicités, Paris, 2008.
  • Jeffrey Mehlman, "Blanchot at Combat: Of Literature and Terror, " Legacies Of Anti- Semitism in France (Minneapolis, University of Minnesota Press, 1983)
  • Henri Meschonnic, Maurice Blanchot ou l’écriture hors langage in Poésie sans réponse (Pour la poétique V), Paris, Gallimard, 1978, p. 78-134.)
  • Ginette Michaud, Tenir au secret (Derrida, Blanchot), Paris, Galilée, 2006
  • Jean-Philippe Miraux, Maurice Blanchot. Quiétude et inquiétude de la littérature, Nathan Université, Coll. Écrivains, 1998.
  • Anne-Lise Schulte-Nordholt, Maurice Blanchot, l'écriture comme expérience du dehors, Genève, Droz, 1995.
  • Parham Shahrjerdi et Benoît Vincent (éd.), Bibliographique critique de Maurice Blanchot, на сайті Espace Maurice Blanchot [Архівовано 5 серпня 2009 у Wayback Machine.], 2008.
  • Benoît Vincent, L'Anonyme. Maurice Blanchot, Saint-Cyr sur Loire, Publie.net, 2008..
  • Marlène Zarader L'être et le neutre, à partir de Maurice Blanchot, Paris, Verdier, 2000.

Посилання

ред.


  1. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.