Регіональний музей кераміки (Дерута)

Регіональний музей кераміки (Дерута) (італ. Museo regionale della Ceramica) — найстаріший за роком заснування музей кераміки у Італії, роташований у місті Дерута.

Регіональний музей кераміки (Дерута, Італія) Pictogram infobox palace.png
Museo regionale della Ceramica
Chiostro del Museo(1).jpg
дворик музея в колишньому монастирі
38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д. / 38.91722; 6.33972Координати: 38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д. / 38.91722; 6.33972
Тип музей кераміки
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[1]
Країна Flag of Italy.svg Італія
Розташування Дерута, Італія
Адреса 06053[1]
Засновано 1898 року
Відкрито 1998 р. в приміщенні колишнього монастиря св. Франциска
Телефон +39-075-971-1000[1]
Email mailto:deruta@sistemamuseo.it
Сайт comunederuta.gov.it
sistemamuseo.it
Регіональний музей кераміки (Дерута). Карта розташування: Італія
Регіональний музей кераміки (Дерута)
Регіональний музей кераміки (Дерута) (Італія)

CMNS: Регіональний музей кераміки на Вікісховищі

СпорудаРедагувати

Музей розташували у історичном центрі Дерути неподалік ратуші у колишньому монастирі св. Франциска Ассізького. За припущеннями монастир заснували 1008 року і первісо він належав чернечому ордену бенедиктинців. Монастир тоді мав наву Санта Марія де Консолі. З середини 13 толіття монастир перейшов до францисканців.

Наприкінці 1998 року в приміщеннях монастиря закінчили реставраційні роботи і приміщення передали під музей кераміки.

Колекції і фондиРедагувати

 
Св. Себастьян, поліхромний рельєф з Дерути, датований 1501 р. Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
 
Регіональний музей кераміки, Дерута, запасники.

Вже у 17 ст., коли крамічне виробництво у місті Дерута зазнало спаду, вироби керамічних майстерень почали користуватись попитом у колекціонерів доби бароко. Серед перших колекціонерів керамічних виробів Італії — французький багатій П'єр Кроза. В 19 столітті був заснований музей ужиткового мистецтва у Південному Кенсінгтоні, відомий нині як Музей Вікторії й Альберта. Одним з музейних відділків у ньому став відділок кераміки Італії. Це породило моду на кераміку Італії і її почали збирати різні музеї світу (Лувр, Париж, Ермітаж, Художній музей Волтерс, музей мистецтва Метрополітен тощо).

У Італії крамічними виробами майстерень Дерути зацікавився медик Мільтіад Маньїні (1883—1951). Наприкінці колекціонування його збірка нараховувала більше одної тисячі зразків з Дерути та інших керамічних центрів Італії (Губбіо, Гротальє, Латерца та інші). Коштовну колекцію кераміки Мільтіада Маньїні було придбано 1990 року за участю декількох фінансових джерел. Збірку розмістили у приміщеннях місцевої керамічної фірми Грація Дерута, котра тоді мала просвітницьку мету. В колекції переважали твори 18 століття, менше відомі, ніж керамічні вироби доби відродження. В музей перейшли також вітрини і меблі Мільтіада Маньїні для демонстрації збірок кераміки, що мають історичне значення.

Кераміка Дерути, акварелі Альпіноло МаньїніРедагувати


Галерея вибраних експонатівРедагувати

 
Кераміка Дерути. Залишки керамічної підлоги з місцевої церкви св. Франциска, 1524 р., кераміст Ніколо Франчіолі.
 
Кераміка Дерути. Таріль з гербом єпископа Бальйоні, до 1530 р. Художній музей Волтерс, США.
 
Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. «Молитва імператора Костянтина», до 1545 р., Художній музей Волтерс, США.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Регіональний музей кераміки (Дерута)

ДжерелаРедагувати

  • Bojani G.., a cura di, Il lavoro ceramico, Milano, Electa Editori Umbri Associati, 1998. ISBN 88-435-7056-0
  • Busti G. e Cocchi F., Fatto in Deruta, Ceramiche tradizionali di Deruta, Perugia, Futura, 2001.
  • Busti G. e Cocchi F., Maestri Ceramisti e Ceramiche di Deruta, Firenze, Arnaud, 1997.
  • Busti G. e Cocchi F., La ceramica umbra al tempo di Perugino, Milano, Silvana Editoriale, 2004. ISBN 88-8215-684-2.
  • Busti G. e Cocchi F., Bianchi in Umbria, in De Pompeis V., La Maiolica Italiana di Stile Compendiario, I bianchi, Torino, Umberto Allemandi, 2010. ISBN 978-88-422-1862-3.
  • а б в dati.beniculturali.it — 2014.