Раїна Ярмолинська
| Раїна Ярмолинська | |
|---|---|
| Раїна з Козирад на Шумбарі Боговитинова (Ярмолинська) | |
| Померла | 1646 |
| Підданство | Велике князівство Литовське |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Боговитини |
| Батько | Михайло-Миколай Михайлович Боговитин-Шумбарський |
| Мати | Єва Михайлівна Павлович |
| Брати, сестри | сестри Маруша та Олександра |
| У шлюбі з | Костянтин Ярмолинський |
| Діти | дочки Серафина та Афтаназія, син Ян |
Раїна з Козирад на Шумбарі Боговитинова (Раїна Ярмолинська) (пом. 1646) — землевласниця з роду Боговитинів, фундаторка Загаєцького монастиря. Правнучка Боговитина-Якова Петровича Боговитина-Шумбарського, яка у 1620-х роках об'єднала майже всі його землі на Волині під своєю власністю. Дружина Костянтина Ярмолинського.
Ім'я ред.
Собчук (2014) зазначає, що «Раїна / Параскева Миколаївна у своєму тестаменті постає під двома іменами, а в решті згадок — під першим із них»[1]. У фундушевому записі 1637 року фігурує як Раина съ Козирадъ-Боговитиновна (Раина зъ Козирадъ на Шꙋмбарꙋ Боговитиновна) та Reina Bohowitinowna na Szumbarze Jarmolinska (Rajina z Kozirad na Szumbarze Bohowitinowna Konstantinova Jarmolinska)[2]. В російськомовній традиції відома під іменем Ирина[2][3][4][5].
Біографія ред.
Родина ред.
Дочка землевласника Кременецького повіту Михайла-Миколая Михайловича Боговитина-Шумбарського (пом. 1601) та його першої дружини Єви Михайлівни Павлович. Мала також сестер Марушу та Олександру, остання народжена у другому шлюбі Михайла-Миколая Михайловича з Ганною Янівною Ближинською[1].
Між 1601‒1606 роками вийшла заміж за Костянтина Ярмолинського[1], який згадується як «полковник князя молдавського»[3] або «полковник польських військ»[6] та «кременецький повітник»[7]. У шлюбі Раїни з Костянтином народився син Ян та доньки — Афтаназія (Анастасія), у майбутньому ігуменя Луцького і Корецького монастирів, і Серафина (Серафимія) — настоятелька Луцького, Корецького і Клинецького монастирів[1][8]. Після смерті чоловіка, яка настала між 1625‒1627 роками[1], Раїна Ярмолинська залишалася вдовою.
Землеволодіння ред.
Після смерті батька у 1601 році Раїна Миколаївна успадкувала третину батькової спадщини, інші дві третини отримали сестри Маруша та Олександра[1]. (За результатами поділу спадщини діда на Волині у 1585 році Миколай Михайлович отримав половину замкового городища Шумбар та однойменного з ним містечка й подавання церкви, села Загайці й Темногайці, половини сіл Мізуринці, Горбівці, Новий Став, Кордишів і Жолобки та половину Підгородного ставу в селі Горбівці, Нового ставу в селі Новий Став і безіменного ставу в селі Кордишів. Половину села Жолобки в 1600 році було продано Вацлаву та Маруші Межинським[1][7].)
Спільно з чоловіком Костянтином Ярмолинським у 1620 році Раїна Миколаївна придбала в Михайла Хрінницького, чоловіка Маруші Миколаївни, всі його надбання в родових володіннях шумбарської гілки Боговитинів, а в 1623 році за 15 тисяч золотих придбала третину батькової спадщини, що належала її молодшій сестрі Олександрі Миколаївні та її чоловіку Миколаю Брудзієвському (третину отчини в селах Загайці, Темногайці, Мізюринці, Мелехи, Шумбар, Горбівці й Новий Став із фільварками в першому й п'ятому)[1][7]. У результаті цього Раїна Ярмолинська зібрала майже всі землі Боговитина Петровича на Волині[7].
Вже будучи вдовою, Раїна Миколаївна в 1632 році придбала в Олександра Дениска-Матвіївського по сусідству з отчиною села Матвіївці, Волиця, Гридківці й Піщатинці[7], і в 1633 році набула від Адама Човганського села Гулівці, Бісівка, Бережинці, Рідка, Волиця, Ілляшівка й Переморівка, а також частини в селах Новогородчичі й Почапки, перші п'ять з яких продала Павлу-Криштофу Сенюті на Ляхівцях у 1638 році, а решту залишила собі[1]. Крім цього, в її руках деякий час перебувала спадщина чоловіка — села Семенів, Данилівка, Турівка й частково Кошелівка[7].
Фундуші ред.
У 1637 році Раїна Ярмолинська фундувала під замком у селі Загайці православний чоловічий монастир святого Іоана Милостивого на чотири ченці, очолити який за згодою митрополита Петра Могили запросила вихідця з Перемишльської землі Антонія Рудницького. У лютому 1646 року Раїна Миколаївна склала в Шумбарі тестамент, де записала 500 золотих для бідних і значні суми грошей на церкву та заповіла фундувати в селах Шумбар і Загайці шпиталі на шестеро убогих кожен[1].
Смерть ред.
Раїна Ярмолинська померла 1646 року, про що свідчить запис зізнань дочок, черниць Серафини та Афтаназії, в луцьку ґродську книгу про їхню відмову від материної спадщини на користь брата Яна[1].
Родовід ред.
| 8. Боговитин-Яків Петрович Боговитин-Шумбарський | ||||||||||||||||
| 4. Михайло Боговитин-Шумбарський | ||||||||||||||||
| 9. Зофія Андріївна Лозка | ||||||||||||||||
| 2. Михайло-Миколай Михайлович Боговитин-Шумбарський | ||||||||||||||||
| 5. Ганна Олехнівна Борзобогата | ||||||||||||||||
| 1. Раїна-Параскева Миколаївна Боговитинова (Ярмолинська) | ||||||||||||||||
| 3. Єва Михайлівна Павлович | ||||||||||||||||
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Собчук В. Д. Від коріння до крони : Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст. — Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — С. 248‒252. — ISBN 978-617-515-132-7.
- ↑ а б Монастырь Загаецкій // Памятники, изданные временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ. — Київ : Університетська типографія, 1859. — Т. 4. — С. 63-86.
- ↑ а б Амвросій. Загаецкій монастырь // Исторія россійской іерархіи. — Москва : Університетська типографія, 1812. — Т. 4. — С. 124-125.
- ↑ Макарій. Луцкая епархія // Исторія русской церкви. — С.-Петербург, 1882. — Т. 11. — С. 545.
- ↑ Темногайці // Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи / Склав Теодорович М. І. — Почаїв : Типографія Почаївської Успенської лаври, 1893. — Т. 3. — С. 346.
- ↑ Єрмолинський Н. П. Ермолинскіе к 500-лѣтію рода. — С.-Петербург, 1907.
- ↑ а б в г д е Собчук В. Д. Боговитиновичі: генеалогія і маєтки // До джерел : Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Ред. кол.: І. Гирич, Я. Грицак, М. Крикун, Л. Рудницький, Н. Яковенко. — Київ–Львів, 2004. — Т. 1. — С. 528-529. — ISBN 966-02-32-33-0.
- ↑ Горін С. Мобільність ченців волинських монастирів у першій половині XVII століття // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2010. — Вип. 9. — С. 26. — ISSN 1995-0322.