Темногайці

село в Україні, в Шумському районі Тернопільської області.

Темнога́йці — село Шумського району Тернопільської області. Розташоване на півдні району. Центр Темногаєцької сільської ради. Населення — 608 осіб (2014).

село Темногайці
Село Темногайці.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Шумський
Громада Темногаєцька сільська рада
Код КОАТУУ 6125888100
Облікова картка Темногайці 
Основні дані
Перша згадка 1545
Населення 608 (2014)
Територія 4,14 км²
Густота населення 146,86 осіб/км²
Поштовий індекс 47154
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°00′01″ пн. ш. 25°58′29″ сх. д. / 50.00028° пн. ш. 25.97472° сх. д. / 50.00028; 25.97472Координати: 50°00′01″ пн. ш. 25°58′29″ сх. д. / 50.00028° пн. ш. 25.97472° сх. д. / 50.00028; 25.97472
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Кременець
Відстань до
залізничної станції
28 км
Місцева влада
Адреса ради 47154, с. Темногайці
Карта
Темногайці. Карта розташування: Україна
Темногайці
Темногайці
Темногайці. Карта розташування: Тернопільська область
Темногайці
Темногайці

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Безіменна, права притока Вілії.

Адміністративна приналежністьРедагувати

За часів Російської імперії село входило до Борецької волості Кременецького повіту Волинської губернії[1]. З 1921 року Борецька волость стала ґміною Боркі Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки. 1933 року гміну Боркі ліквідували, а село включили до ґміни Катербурґ[2].

1939 року Кременецький повіт включено до Тернопільської області СРСР. У 1940 році повіт було ліквідовано і Темногайці увійшли до складу Катербурзького району Тернопільської області, того ж року перейменованого на Великодедеркальський. У 1962 році Темногайці відійшли до Шумського району.

ІсторіяРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

За переказами, Темногайці були засновані жителями Вербиці, одного з найдревніших поселень південної Волині, зруйнованого внаслідок монголо-татарської навали у 14 столітті. Люди, яким вдалося врятуватися, поселилися за темним гаєм, від якого пішла назва села[3][4]. Поруч з Темногайцями знаходяться села, назви яких теж походять від слів «гай» і «бір» — Підгайці, Загайці, Шумбар («Шуми-бор»), Бірки, Шумськ (від «шумить»)[5].

Перша письмова згадка про Темногайці датується 1545 роком. Згодом село згадується у 1583 році[4].

16‒17 ст.Редагувати

Поділ спадщи­ни Боговитина Петровича Шумбарського з Боговитинів, проведений 1585 pоку, закріпив Темногайці за його онуком Миколаєм Михайловичем. 1601 року Миколай Михайлович загинув у Кременці, залишивши по собі дочок Марушу, Раїну та Олександру і заповівши опіку над дітьми і маєтками братам першої дружини Єви Павлович. Усупереч заповіту, Адам та Андрій Климентовичі і Павло Федорович Боговитини забрали дочок і маєтки, разом з Темногайцями, під свою опіку. Однак Павловичі, «зібравши військо чимале людей службових, вибранців і гайдуків кількасот чоловік, як кінних, так і піших», відстояли свої права[6][7].

На початку 1605 року старша з дочок — Маруша Миколаївна — запи­сала свою третину батькової спадщини, зокрема і в Темногайцях, своєму чо­ловікові Михайлові Хрінницькому, який у 1620 році продав усі свої надбання в родових володіннях Боговитинів сестрі дружини Раїні Миколаївні та її чоловікові Костянтину Ярмолинському з Ярмолинських. У 1623 році Раїна й Костянтин Ярмолинські за 15 тисяч злотих придбали також і ту третину отчини, що перепала наймолодшій із Боговитинівен — Олександрі Брудзієвській, таким чином зібравши майже всі землі Боговитина Петровича на Волині[6][7].

1637 року Раїна Ярмолинська, вже будучи вдовою, зробила фундушевий запис на користь заснованого нею Загаєцького монастиря. За його умовами, «кожен підданий, боярин, гайдук і служка, які займалися обробкою сіна» в її маєтках, зокрема і в Темногайцях, повинні були щорічно на свято Воздвиження чесного хреста відвозити «по хорошому возу доброго сіна вартістю не менше півгривні польської» на монастирський фільварок[5].

Відомо, що до початку Хмельниччини у Темногайцях налічувався 21 дим, тоді як у січні 1651 року їх залишилось 7, а у жовтні 1652 — не було жодного. Дідичем села у цей час вже був Ян Ярмолинський[8], син Раїни та Костянтина[9].

18‒19 ст.Редагувати

У 1726 році Темногайці належали житомирському мечнику Михайлу Прушинському та знаходились в оренді у жидачевського ловчого Войцеха Пленші[1], про що відомо зі скарги Прушинського на Пленшу «про пригнічення темногаєцьких селян»[5]. Прушинський звинуватив Пленшу в тому, що він, «порушуючи контракт» і «вчиняючи обтяження підданим», посилав до Бугу більше підвод, ніж мав на те право: йому за контрактом було дозволено послати не більше 100 підвод, а він вислав 260[10][11].

Наприкінці 18 століття власником Темногайців був Каетан Бобр-Пьотровицький, який продав їх Дуніну-Вонсовичу, фавориту великого князя цесаревича Костянтина Павловича. Його спадкоємці приблизно у 1840 році продали Темногайці Станіславу Могильницькому з Боровиці, а той ще за свого життя передав село старшому сину Вітольду[12].

У 1865 році на кошти місцевих парафіян у Темногайцях була зведена дерев'яна церква із дзвіницею. 1000 рублів на оздоблення храму виділив лютеранин Максиміліан Краугінг; після смерті, з дозволу архієпископа Волинського Тихона, його поховали на церковному погості. З 1885 року діяла церковно-парафіяльна школа[5]. 1890 року при церкві створено церковно-шкільне братство тверезості[13]. У 1891 році власником села був Оттомар Краугінг[5], у 1899 — Костянтин Головін[14]. На кінець 19 століття Темногайці налічували 151 двір, 957 жителів; діяла броварня[4].

20‒21 ст.Редагувати

 
Дерев'яна церква, зведена 1865 року

За переписом 1911 року в селі було 1167 жителів, функціонували горілчана крамниця, кредитове товариство, земський склад насіння[4].

Влітку 1929 року Сельроб-Єдність організувала у Кременецькому повіті сільськогосподарский страйк, який поширився і на Темногайці[15]. У 1931 році в селі проживали 1633 особи. Діяли філії «Просвіти» та інших товариств. 1933 року внаслідок пожежі згоріли будівлі на вулиці Зарічна[4].

З вересня 1939 року Темногайці — під радянською владою, а з початку липня 1941 до 2 березня 1944 року — під німецькою окупацією. 35 жителів села брали участь у діяльності ОУН і УПА[4]. У 1944 році через село рейдувало радянське партизанське з'єднання під орудою Якова Шкрябача[4][16].

1944 року до Темногаєцької сільської ради приєднано хутір Пеньки, також відомий як Підболото, що був розташований за 2,5 км від Темногайців на південний схід[17]. У листопаді 1951 року на хуторі зупинилася група підпільників ОУН на чолі з керівником крайового проводу «Поділля» Іваном Прокопишиним-«Бурланом». Про їх появу повідомили місцеве МДБ, яке наступного дня влаштувало облаву; підпільники не змогли вирватись з оточення й загинули в бою[18].

1949 року в селі примусово організовано колгосп. Згодом тривалий час Темногайці були бригадним селом колгоспу з центральною садибою у селі Цеценівка. 1987 року в селі створено свій колгосп, який згодом реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Нове життя». На його базі в 2000 році виникло приватне агропромислове підприємство «Лан»[4]. Від 2005 року у Темногайцях розташований центр сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан»[19], у користуванні якого — понад 11 тисяч гектарів землі в Кременецькому, Шумському та Збаразькому районах, на якій вирощують цукрові буряки, озимі пшеницю та ріпак, ярий ячмінь[4].

У березні 2019 року парафія храму чуда Архістратига Божого Михаїла у Темногайцях прийняла рішення вийти з-під юрисдикції Української православної церкви Московського Патріархату і приєднатися до Православної церкви України[20].

ХрамиРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

  • Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975)[21]

Соціальна сфераРедагувати

У Темногайцях діє навчально-виховний комплекс, що включає загальноосвітню школу 1–2 ступенів та дитячий садочок. В селі також працюють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, 2 торгових заклади[4].

УродженціРедагувати

  • Анастасія Заєць (нар. 1941) — ланкова колгоспу імені Івана Франка Шумського району Тернопільської області. Депутат Верховної ради СРСР 7‒8-го скликань.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Temnohajce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 655. (пол.)
  2. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 sierpnia 1933 r. w sprawie zmiany granic miasta Krzemieńca i gmin wiejskich w powiecie krzemienieckim, województwie wołyńskiem. Prawo.pl. Процитовано 21 квітня 2020. 
  3. Фарина І., Федечко І. Вербиця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 551. — ISBN 978-966-457-246-7.
  4. а б в г д е ж и к л Уніят В., Фарина І., Федечко І. Темногайці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 594‒595. — ISBN 978-966-457-246-7.
  5. а б в г д Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1899. — № 23 и 24 (11 и 21 августа).
  6. а б До джерел : Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Ред. кол.: І. Гирич, Я. Грицак, М. Крикун, Л. Рудницький, Н. Яковенко. — Київ–Львів, 2004. — Т. 1. — С. 528. — ISBN 966-02-32-33-0.
  7. а б Собчук В. Д. Від коріння до крони : Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст. — Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — С. 248‒252. — ISBN 978-617-515-132-7.
  8. Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657 / Упоряд. Л. А. Сухих, В. В. Страшко. — Київ, 2008. — С. 552, 620, 997. — ISBN 978-966-8225-25-3.
  9. Boniecki A. Herbarz polski : Część I. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1905. — Т. VIII. — С. 243.
  10. Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. — Изд-во Академии наук СССР, 1952. — Т. 1. — С. 443.
  11. Баранович А. И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVIII в. — Изд-во Академии наук СССР, 1955. — С. 81.
  12. Dunin Karwicki J. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości : Opowiadania historyczne. — Остріг : Волання з Волині, 2017. — С. 120. — ISBN 978-83-88863-974.
  13. Преподаніе Архипастырскаго благословенія Темногаецкому церковно-школьному братству трезвости // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1891. — № 1 и 2 (1 и 11 января).
  14. Отчетъ Волынскаго Епархіальнаго Училищнаго Совѣта о состояніи церковно-приходскихъ школъ и школъ грамоты Волын. губ. за 1898 гражданскій годъ // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1891. — № 18 (21 іюня).
  15. З історії західноукраїнських земель. — Видавництво Академії наук Української PCP, 1958. — Т. 3. — С. 119.
  16. Темногайці, Шумський район, Тернопільська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 21 квітня 2020. 
  17. Фарина І., Федечко І. Пеньки // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 595. — ISBN 978-966-457-246-7.
  18. Соловей В. А. (2018). Діяльність підпілля ОУН на центрально-східному Поділлі (1941–1953) (Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук). Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. 
  19. Мельничук Б., Федечко М. «Агро-лан» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 6. — ISBN 978-966-528-318-8.
  20. Касіян В. (6 березня 2019). Громаду села Темногайці прийняли до складу Тернопільської єпархії. Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ. Процитовано 21 квітня 2020. 
  21. а б Бесараб М., Ханас В. Темногайці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 391. — ISBN 978-966-528-279-2.
  22. «На варті закону, Конституції прав...». — Тернопіль : Підручники і посібники, 2001. — С. 253. — ISBN 966–562–547–0.