Ратари, ратарії, ротарії, редарії, родарії, ретарії (в.-луж. Redarojo; лат. redarii; пол. Redarowie, Ratarowie; нім. Redarier, Redaner) — назва західнослов'янського племені, що жило на південь від річки Пени, яка впадає в Одру біля самого її гирла та верхів'ями ріки Гавели. Назву введено в літературу Шафариком. За даними середньовічних хроністів їхньою столицею було місто Ретра зі святилищем Радегаста (вірували у Сварожича). Входили вони у племінний союз лютичів і були частиною племені укрів[1]. В IX - напочатку X віку лютичі керувалися кня­зем ра­та­рів, позніше - сходом зна­ті всіх пле­мен лютичів в Рет­рі[2] У VI ст. ратари поселились разом з ободритами там, де сучасний Мекленбург. Вели війни з сакським королем Генріхом I Птахоловом. В 929 році ратари і глиняни виступили в битві під містом Лучин проти саксів і зазнали поразки. У 936 р. відбулося сакське вторгнення на територію ратарів на чолі з Оттоном I Великим. Навернулися у християнство в 983 році. Були завойовані Генріхом XII герцогом Баварії та Саксонії близько 1160 року. Після чого втрачаються всі їхні сліди. Про їх існування згадує Відукінд Корвейський. За часів Генріха II Святого їх місце розташування нанесене на карту[3].

Ратари на карті
Ратари

В 1127 р. північна частина землі з містом ратарів Димін потрапила під владу померанів, і відтоді стали частиною герцогства Західнопоморського (пол. Księstwo Zachodniopomorskie). А південні землі ратарів були завойовані в 11271170 роки Північною Маркою (пізніше Бранденбург), коли герцог Померанії Казімєж передав землі гавельберському костелу.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Энциклопедическій лексикон», глав. ред. А. Шенин, типографія А. Плюшара, г. Санкт-Петербург, 1837 г., Том 9 (Вар-Вес), стр. 428, 430-431 [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. Горбунов-Посадов, М.М. (2020). БОЛЬШАЯ СОЮЗНАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. Проектирование цифрового будущего. Научные подходы. (АО "РИЦ "ТЕХНОСФЕРА"). ISBN 978-5-94836-575-6. doi:10.22184/978.5.94836.575.6.82.87. Процитовано 14 квітня 2021. 
  3. Fritze, Wolfgang H. (1982). «Beobachtungen zu Entstehung und Wesen des Lutizenbundes». In Kuchenbuch, Ludolf; Schich, Winfried (in German). Frühzeit zwischen Ostsee und Donau. Germania Slavica III. 6. Friedrich-Meinecke-Institut der Freien Universität Berlin. ISBN 3428051513 . pp. 135–136. (нім.)

ДжерелоРедагувати

ПосиланняРедагувати