Фельдмаршал Пітер Ентоні Індж, барон Індж (нар. 5 серпня 1935(19350805) — пом. 20 липня 2022) — старший офіцер Британської армії. Він був начальником Генерального штабу, професійним керівником Британської армії з 1992 по 1994 рік, потім обіймав посаду голови комітету начальників штабів до відставки у 1997 році. На початку своєї військової кар'єри він брав участь у Війні в Малаї та операції «Банер» у Північній Ірландії, а під час Боснійської війни надавав поради Уряду Великої Британії.

Пітер Індж, Барон Індж
Народження5 серпня 1935(1935-08-05)
Ладлоу[d], Шропшир, Шропшир, Англія, Велика Британія
Смерть20 липня 2022(2022-07-20) (86 років)
Країна Велика Британія
ПриналежністьВелика Британія
Рід військБританська армія
ОсвітаWrekin Colleged[1], Summer Fields Schoold[1] і Королівська військова академія в Сандгерсті
Роки служби1956–1997
Званняфельдмаршал
Командування
Війни / битви
ДітиAntonia Inged[2] і Verity Inged[2]
Нагороди

Молодість й освіта

ред.

Індж народився в Кройдоні 5 серпня 1935 року в родині Реймонда Альберта Інджа та Грейс Мод Керолайн Індж (уродженої Дю Роз)[3][4]. Він здобув освіту спочатку в школі Саммер Філдс в Оксфорді, а потім у коледжі Рекін у графстві Шропшир. У вересні 1953 року його призвали на національну службу, потім направили на офіцерську кадетську підготовку в Ітон Голл, графство Чешир, перш ніж він вступив до Королівської військової академії в Сандгерсті[5].

Військова кар'єра

ред.

27 липня 1956 року Інджа відправили в Грін Говардс із Сандгерста[6]. 27 липня 1958 року він отримав звання лейтенанта[7], служив у 1-му батальйоні Грін Говардс у Гонконгу та Німеччині та його відправили на оперативну службу в Малайю під час війни в Малаї[8]. У 1960 році його призначили ад'ютантом генерального офіцера командувача 4-ю дивізією[3], 27 липня 1962 року він отримав звання капітана[9], а в 1963 році став ад'ютантом 1-го батальйону Грін Говардс[3].

Після роботи в Міністерстві оборони та отримання звання майора 31 грудня 1967 року[10], у 1969 році Індж повернувся до 1-го батальйону на посаду командира роти та вирушив до Північної Ірландії[11]. З серпня 1971 року він служив бригадним майором в 11-й бронетанковій бригаді, а 31 грудня 1972 року отримав звання лейтенанта-підполковника[12], у 1973 році став інструктором Штабного коледжу у Кемберлі[3]. У 1974 році його призначили командиром 1-го батальйону «Грін Говардс»[3]. 31 грудня 1976 року він отримав звання полковника[13], з 1977 року він командував молодшою дивізією Штабного коледжу, а після підвищення до бригадира 31 грудня 1979 року[14] з 1980 року командував оперативною групою С Британської Рейнської армії[3]. З 1982 року він був начальником штабу 1-го армійського корпусу[3]. 12 січня 1984 року він повернувся у Велику Британію як генерал-офіцер, головнокомандувач Північно-Східним округом та 2-ю піхотною дивізією, яка базувалася в Йорку[15], 16 квітня отримав званням генерал-майора[16]. У 1986 році його призначили генеральним директором Департаменту політики матеріально-технічного забезпечення (армія) у Міністерстві оборони[11].

Індж отримав звання лейтенант-генерала і 8 серпня 1987 року став головнокомандувачем 1-го армійського корпусу[17]. У 1988 році він став кавалером ордена Лазні[18]. Він залишив командування корпусом 2 жовтня 1989 року[19], а 27 листопада став командувачем Північної групи армій НАТО та головнокомандувачем Британської Рейнської армії в Німеччині у званні генерала[20]; 3 січня 1990 року йому це звання присвоїли[21].

21 лютого 1991 року він став генерал-ад'ютантом королеви та кавалером ордена Лазні під час новорічних відзнак 1992 року[22][23]. У лютому 1992 року Інджа призначили начальником Генерального штабу, а 15 березня 1994 року — головою комітету начальників штабів у званні фельдмаршала[24]. На цій посаді він надавав військові поради Уряду Великої Британії щодо ведення Боснійської війни, доки не пішов у відставку в 1997 році[3]. Його призначили полковником Грін Говардс у 1982 році[25], у 1987 році він став шефом полку Королівської військової поліції, а у 1988 році — армійського корпусу фізичної підготовки[3].

Пізніша кар'єра

ред.
 
Фельдмаршал лорд Індж (2008)

Після відставки у 1997 він отримав пожиттєве перство як барон Індж з Річмонда в графстві Північний Йоркшир[26]. 23 квітня 2001 року Індж став кавалером ордена Підв'язки[27]. 25 квітня 2016 року він вийшов з Палати лордів[28], де був противником подальшої інтеграції в ЄС[29].

У 2004 році Індж став таємним радником і його призначили членом слідчої групи Батлера, яка вивчала використання розвідданих під час війни в Іраку[30]. Під керівництвом Робіна Батлера, барона Батлера з Броквелла, розслідування встановило помилковість розвідданих, які використали для заяви про наявність в Іраку «зброї масового знищення»[30]. Він критично ставився до підходу Великої Британії для вирішення конфліктів в Іраку та Афганістані. У 2006 році він висловив «побоювання, що ми втратили здатність мислити стратегічно»[5].

Після відставки Індж став не виконавчим директором Racal Electronics plc, комісаром Королівського госпіталю Челсі, піклувальником Історичних королівських палаців і президентом Благодійного фонду армії[3]. Він був членом консультативної ради Aegis Defense Services[31], приватної військової компанії, розташованої в Лондоні, а до лютого 2010 року був головою ради директорів[32].

Особисте життя

ред.

Індж полюбляв дивитися крикет, гуляти, читати та музику. Він був членом Marylebone Cricket Club, Boodle's та кількох інших джентльменських клубів[5].

У 1960 році Індж одружився з Летицією Торнтон-Беррі; у них народилося дві дочки, Антонія та Веріті[3]. Леді Індж померла у 2020 році[33]. Індж помер 20 липня 2022 року у віці 86 років[34][35][5].

Примітки

ред.
  1. а б Who's who(untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
  2. а б Lundy D. R. The Peerage
  3. а б в г д е ж и к л м Who's Who 2010, A & C Black, 2010; ISBN 978-1-4081-1414-8
  4. Index entry. FreeBMD. ONS. Процитовано 30 березня 2017.
  5. а б в г Obituaries - Field Marshal Lord Inge. The Daily Telegraph. London. 22 липня 2022. с. 25.
  6. Page 5347 | Supplement 40882, 18 September 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  7. Page 4720 | Supplement 41458, 25 July 1958 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  8. Heathcote, p. 183
  9. Page 5976 | Supplement 42742, 24 July 1962 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  10. Page 76 | Supplement 44493, 29 December 1967 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  11. а б Heathcote, p.184
  12. Page 91 | Supplement 45867, 1 January 1973 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  13. Page 361 | Supplement 47117, 10 January 1977 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  14. Page 1438 | Supplement 48080, 28 January 1980 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  15. Page 1045 | Supplement 49625, 23 January 1984 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  16. Page 7748 | Issue 49754, 4 June 1984 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  17. Page 11201 | Supplement 51053, 7 September 1987 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  18. Page 2 | Supplement 51171, 30 December 1987 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  19. Page 11310 | Supplement 51890, 2 October 1989 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  20. Page 13725 | Supplement 51948, 28 November 1989 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  21. Page 955 | Issue 52023, 22 January 1990 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  22. Page 4774 | Supplement 52485, 25 March 1991 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  23. Page 2 | Supplement 52767, 30 December 1991 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  24. Page 5799 | Supplement 53645, 18 April 1994 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  25. Powell, Geoffrey; Powell, John (2015). The History of the Green Howards (вид. 2). Barnsley: Pen & Sword. с. 280. ISBN 978-1-47385-796-4.
  26. Heathcote, p.185
  27. Page 4839 | Issue 56183, 23 April 2001 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  28. Retired Lords. UK Parliament. Процитовано 17 травня 2016.
  29. A selection of Lord Inge's votes. They work for you. Процитовано 24 листопада 2019.
  30. а б Butler report (from The Guardian) (PDF). Процитовано 5 лютого 2013.
  31. Register of Interests. House of Lords. Процитовано 8 липня 2012.
  32. Stars and Dragons: The EU and China – European Union Committee. House of Lords. Процитовано 8 липня 2012.
  33. Inge. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 29 серпня 2022.
  34. Field Marshal Lord Inge KG obituary. The Times. Процитовано 20 липня 2022.
  35. Field Marshal Lord Inge, former head of the Armed Forces who resisted defence cuts and fought for Britain’s status within NATO – obituary. The Telegraph. 21 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.

Посилання

ред.