Пінон лусонський
| Пінон лусонський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Лусонські пінони (підвид P. l. brevirostris)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Phapitreron leucotis (Temminck, 1823) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон лусонський[2] (Phapitreron leucotis) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Ендемік Філіппін.
Опис
ред.
Довжина птаха становить 25 см. Забарвлення переважно темно-коричневе, нижня частина тіла дещо світліша. Горло має рудуватий відтінок, лоб сіруватий. Шия і спина мають бронзово-зелений або блакитний металевий відблиск. Під очима і далі до дзьоба ідуть вузькі смуги, зверху темні, знизу білі. Дзьоб короткий, вузький.
Підвиди
ред.Виділяють чотири підвиди:[3]
- P. l. leucotis (Temminck, 1823) — острови Катандуанес, Лусон і Міндоро;
- P. l. nigrorum (Sharpe, 1877) — Західні Вісаї;
- P. l. brevirostris (Tweeddale, 1877) — Східні Вісаї і острів Мінданао;
- P. l. occipitalis (Salvadori, 1893) — Басілан і острови Сулу.
Деякі дослідники виділяють підвиди P. l. nigrorum і P. l. brevirostris у окремі види Phapitreron nigrorum і Phapitreron brevirostris[4][5][6].
Поширення і екологія
ред.Лусонські пінони живуть у вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях і галявинах, в рідколіссях, чагарникових і бамбукових заростях. Зустрічаються на висоті до 1500 м над рівнем моря. Ведуть деревний спосіб життя. Живлятся переважно плодами. Сезон розмноження триває з березня по червень.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron leucotis.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 квітня 2022.
- ↑ Collar, N.J. (2011). Species limits in some Philippine birds including the Greater Flameback Chrysocolaptes lucidus (PDF). Forktail. 27: 29—38.
- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron nigrorum.
- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron brevirostris.
Джерела
ред.- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |