Пушкін Сергій Львович

Сергій Львович Пушкін ((рос. Пушкин Сергей Львович) 23 травня [3 червня] 1770, Санкт-Петербург — 29 червня [11 липня] 1848, Москва) — батько Олександра Пушкіна, поет-любитель.

Сергій Львович Пушкін
рос. Пушкин Сергей Львович
S.L. Pushkin.jpg
Народився 23 травня [3 червня] 1770
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 29 червня [11 липня] 1848
Москва, Російська імперія
Поховання Святогірська лавра
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Військове звання майор
Батько Lev Aleksandrovič Puškind
Мати Olga Vasil'evna Pushkinad
У шлюбі з Пушкіна Надія Осипівна[1]
Діти Ольга Сергіївна Павлищеваd, Пушкін Олександр Сергійович[1], Nikolai Sergeyevich Pushkind, Лев Сергійович Пушкін[2], Sofia Pushkinad, Mikhail Pushkind, Platon Pushkind і Pavel Pushkind
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня

БіографіяРедагувати

Син Льва Олександровича Пушкіна і його другої дружини Ольги Василівни, уродженої Чичеріної. Отримав французьке виховання. Записаний спершу в армію, він у 1775 році був переведений до гвардії, а з 1777 по 1791 роки значився сержантом Ізмайловського полку. Потім був переведений в прапорщики, а після і в капітани. До 1797 року служив в лейб-гвардії єгерському полку, звідки вийшов у відставку майором, у 1798 році. У 1798 році переїхав до Москви. Входив до Комісаріатського штату, спершу в Москві (в цей час народився поет). Був на службі в Комісаріатському депо, комісіонер 8-го класу з 1802 року, 7-го класу — з 1804 року («по дбайливому виконанні посади» (рос. «по рачительному исполнении должности»)), військовий радник з 25 червня 1812 року. У 1811 році був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня.[3]

Потім у Варшаві був начальником Комісаріатської комісії резервної армії. У Варшаві в липні 1814 року вступив в Орден вільних мулярів, в ложу «Північного Щита», до якої, пройшовши чотири попередніх ступеня, був «приєднаний» 10 жовтня 1817 року. А незадовго перед цим — 12 січня — був звільнений зовсім від служби з чином 5-го класу. Одружився порівняно молодим — ще будучи офіцером лейб-гвардійського єгерського полку, — в Петербурзі, в листопаді 1796 року на Надії Осипівні Ганнібал — своїй троюрідній племінниці, що жила тоді з матір'ю в Петербурзі. Надія Осипівна була дочкою Осипа Абрамовича Ганнібала, від шлюбу його з Марією Олексіївною Пушкіною. «Був відомий як дотепник і людина незвичайної винахідливості. Писав вірші французькою мовою, брав участь в спектаклях і добре декламував». Власник сіл Болдіно і Кістеньово в Арзамаському повіті Нижегородської губернії.

Сім'яРедагувати

 
Сергій Львович Пушкін, батько поета О. С. Пушкіна, гравюра К. Гампельна

ДружинаРедагувати

Надія Осипівна Ганнібал — нар. 21.6.1775 року в Суйді, пом. 29.3.1836 року. «Прекрасна креолка». Єдина дочка батьків. Вінчалася в церкві Суйда в кінці вересня 1796 року. Власниця села Михайловського Псковської губернії.

ДітиРедагувати

  1. Ольга (20.11.1797 — 2.5.1868), дружина М. І. Павлищева (1802—1879)
  2. Олександр (26.5.1799, М. — 29.1.1837, Спб)
  3. Микола (26.3.1801, М. — 30.7.1807, Захарово Моск. Губ., пох. у Великих Вяземах)
  4. Лев (17.4.1805, М. — 19.7.1852, Одеса)[4]
  5. Софія (6.1.1809 — 12.9.1809, пох. Донський монастир)
  6. Павло (16.7.1810 — 27.12.1810, пох. Донський монастир)
  7. Михайло (28.10.1811 —?)
  8. Платон (14.11.1817, Спб. — 18.10.1819, Михайловське), хрещений в Покровсько-Коломенській церкві Петербурга, хрещені — брат Лев і бабуся вдова капітана Марія Олексіївна Ганнібал.

Коло спілкуванняРедагувати

З дитинства дружив зі своїми зведеними двоюрідними братами Жеребцовими й Лачиновими, племінниками першої дружини його батька, Марії Матвіївни Воєйкової. Також завжди з теплотою і захопленням відгукувався про свого зведеного дядька — Володимира Сергійовича Грушецького (сенатора, дійсного таємного радника і герольдмейстера, з дворянського роду Грушецьких), який часто бував у них в будинку. Володимир Грушецький був одружений з Анною Матвіївною Воєйковою, сестрою першої дружини його батька, Льва Олександровича.

Сергій Львович Пушкін так писав про це (в журналі «Син вітчизни»):
… Я в самому дитинстві пам'ятаю брата її, Олександра Матвійовича Воєйкова, рідного зятя її, Сергія Івановича Грушецького, племінників її Жеребцових, Лачинових. Всі вони так часто були у батька мого, не пропускали жодного свята, щоб не приїхати до нього за тодішнім звичаєм, з поздоровленням як до старшого в сімействі. — Згідно чи це зі сказаним в уривку? — Я пам'ятаю, що Володимир Сергійович Грушецький, син Сергія Івановича, який помер тільки минулого року сенатором в С.-Петербурзі, всяку неділю з дев'ятої години ранку вже був у мого батька в гвардійському унтер-офіцерському мундирі, яким я милувався. — Володимир Сергійович нагадував мені перед самою майже смертю, як часто він мене носив на руках.

— С. Л. Пушкін — журналу «Син вітчизни», 1840 рік [5]

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Эйдельман Н. В родню свою неукротим… //Татьяна Алексеева Знание — сила: журнал. — М.: общество «Знание» России, 1981. — № 1. — С. ч. II. — ISBN 0130-1640.
  • Модзалевский Б. Л. Род Пушкина.
  • Февчук Л. П. Портреты и судьбы. — Лениздат. — 1984.

ПосиланняРедагувати