Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

Засновано в середині VI століття. Стародавня назва Ун. Вдале географічне розташування: поруч Карибське море, на схід тягнуться гори, є перетином торговельних шляхів від центральної частини низовин до південно-східної області майя (в сучасному Гондурасі). Місцеві торгівці вели торгівлю з Копаном, Тікалєм, Караколєм, Кіріґуа. Усе це сприяло економічному, а потім політичному піднесенню міста. Першою відомою датою є 570 рік. Водночас навколо Пусільхи утворилося невеличке царство Ун, ієрогліфічний гліф його поки не виявлено. Загалом відомо 8 ахавів Пусільхи, більшість імен дешифровано. Першим відомим є К'авііль-Чан-К'ініч. Втім наприкінці 590-х років зазнав поразки від царства зі столицею в городищі Алтун-Ха. Державу відновлено за наступних ахавів К'ак’-У’-Ті’-Чана і Муйаль-Наах-К'ухуль-…-К'ахк’-У’.

Стосовно стосунків царства із сусідніми більш великими державами відомо недостатньо. Тривалий час вважалося, що ахави Пусільха були залежні від володарів Канульського царства або Шукуупського царства. Втім згідно з останньої версії Пусільха зуміло зберегти незалежність, користуючись географією та протистоянням сусідів. Але культурний вплив мало мистецтво Шукуупа.

Достеменно відомо, що ахави Пусільхи виступили проти Мутульського царства в союзі з Канульськими володарями. З піднесенням останнього, покращилося становище Уни. За часи розквіту царства Ун населяло близько 7 тисяч мешканців. Між 672 та 692 роках нічого про історію царства невідомо.

Наприкінці 690-х років за часи Володаря Е сталася криза, яка зрештою призвела на трон доньку останнього Іш-Іч'аахк-…-К'ініч. Втім воно зуміло зберегти незалежність навіть після занепаду Кануля у 1-й половині VIII ст. Завдяки діям К'ахк’-Калава царство зберігало свій вплив. Остання відома дата — 798 рік. Вважається, що незабаром Пусільху було залишено мешканцями.

ОписРедагувати

Розташовано на південному заході Белізу, на відстані в 1,5 км від кордону з Гватемалою на двох берегах річки Пусільха, неподалік від міста Сан-Беніто-Поїте. Основна частина городища лежить на вузькій смузі землі між річками Пусільха і Хувентуд, які через 2 км на схід зливаються, утворюючи річку Мохо, що впадає в Гондураську затоку.

АрхітектураРедагувати

Загальна площа становить 6 км². Площа центральної частини становить 12 га. Домінуюче місце в теменосі займає акрополь Гейтуей-Хіл — палацовий комплекс Пусільхи. Навколо нього розташовуються храмові та житлові ансамблі знаті, а також два стадіони для гри у м'яч.

Виявлено 105 житлових груп (500 будівель) у межах 3 з 6 км2 міської частини Пусільхи. Інтерес являє поховання 8/4 в палацовому акрополі, в якому були знайдені обсидіанові та керамічні візерункові леза, більше 80 жадеїтових намистин, 3 діадеми у вигляді символічної царської «білої пов'язки» (sakhuu'n) і 14 керамічних посудин VIII ст. Керамічні етапи відносять до Цаколь 3 — тепев 1 (500—700 роки).

Іконографічні елементи їх мають конотацію до теотіуаканського стилю. На думку дослідників є похованням Володаря-G, який носив пов'язаний з Теотіуаканом титул «очк'ін-к'аломте».

Крім того, на території пам'ятки знайдено рештки конструкції, які вважаються мостом через річку Пусільха. Сьогодні тут проводяться додаткові археологічні дослідження.

СкульптураРедагувати

Натепер знайдено 23 ієрогліфічні стели, ієрогліфічна сходи, різьблений маркер стадіону для гри в м'яч і 18 невпізнаних фрагментів з текстами. З них на честь закінчення 5-річчя — 2 монументи, 20-річчя — 8. Серед зображень переважає «династична» група мотивів.

Основний мотив на стелах — персонаж високого рангу з «ритуальної смугою» поперек грудей — дуже близький традиціям Копана і Кіріґу. З останнім містом зближує цю столицю і наявність зооморфних вівтарів в кількості 2.

Історія дослідженьРедагувати

Відкрито у 1927 році археологами Британського Лондонського музею на чолі із Томасом Джойсом. Знайдені стели було відправлено до Лондона. Між 1928 і 1930 роками руїни досліджувалися командою археологів з Британського музею під керівництвом Т. Джойса. Тоді пам'ятки, що найбільш добре збереглися, перевезли до Британського музею, де вони зберігаються досі. У 1929 році Т. Джойс досліджував керамічні посудини, знайдені на території цієї археологічної пам'ятки.

Після 1930 року на тривалий час роботи були припинені. У 1979—1980 роках два польових сезони в рамках археологічного проекту Південного Белізу провела команда Р. Левенталя, важливим підсумком роботи якої стало складання нової мапи городища. У 1989 році під керівництвом Г. Уолтерса і Л. Веллер стартував проект Пусільхи, що продовжив розкопки до 1994 року. Саме Г. Уолтерс і Л. Веллер виявили ієрогліфічні сходи, які на сьогоднішній день залишається єдиним відомим пам'ятником такого роду на території Белізу.

У 2001 році було започатковано археологічний проект Пусільха на чолі із Джефрі Брасуеллом. Згодом він переріс у Проект регіональної взаємодії в Толедо. До 2008 року переважно розкопано центральна частина руїн.

ДжерелаРедагувати

  • Maguire S., Prager C., Bill C., Braswell J., Braswell G. Investigaciones recientes en Pusilha, Belice // XVI Simposio de Investigaciones Arqueológicas en Guatemala, 2002 (ed. por J. Laporte, B. Arroyo, H. Escobedo y H. Mejía). Guatemala: Museo Nacional de Arqueologia y Etnologia, 2003. Pp.94-107. (ісп.)
  • Braswell G. Late and Terminal Classic Occupation of Pusilha, Toledo District, Belize Site Planrning, Burial Patterns and Cosmology // Research Reports in Belizean Archaeology, 2007. Vol.4. Pp.67-77. (англ.)