Псевдоциклофіс перський
Псевдоциклофіс перський | ||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Псевдоциклофіс перський
| ||||||||||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Pseudocyclophis persicus Anderson, 1872 | ||||||||||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
Eirenis persicus | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Псевдоциклофіс перський (Pseudocyclophis persicus) — вид змій родини полозових (Colubridae). Єдиний вид роду Pseudocyclophis. Поширений у Західній, Центральній і Південній Азії. Мешканець аридних передгірських ландшафтів. Описано 2 підвиди.
Донедавна псевдоциклофіса перського розглядали як один з видів роду ейренісів (Eirenis).
Опис
ред.Досить дрібна змія з струнким і дуже тонким тілом (діаметр тулубу у 55 разів менший за його довжину). Довжина тіла (L. — довжина тіла від кінчика морди до клоаки) не перевищує 37 см. Хвіст (L.cd.) недовгий: співвідношення L./L.cd. складає 3,2—4,8. Голова помітно стиснута, дуже слабко відмежована від шиї. Передній кінець морди розширений і потовщений. Верхньощелепна кістка несе ряд із 14—18 майже однакових зубів. На піднебінних кістках розташовано 10—12 зубів, на крилоподібних — до 20 зубів, які поступово зменшуються вглиб пащі.
Лускатий покрив
ред.Тіло вкрите відносно гладенькою лускою. Тулубна луска з 1 апікальною порою. Навколо середини тулуба (Sq.) розташовано 15 рядів луски. Черевних щитків (Ventr.) 183—235, підхвостових (Scd.) — 51—110 пар. Анальний щиток роздільний. Виличної щиток зазвичай відсутний, якщо ж є, то порівняно довгий й вузький. Є 1 передочний та 1 заочноямковий щитки. Верхньогубних щитків 7, з них третій і четвертий торкаються ока. Нижньогубних щитків 8. Задні нижньощелепні щитки слабо виражені.
Забарвлення
ред.Забарвлення верхньої сторони тіла світло-оливкового кольору з коричневим відтінком, задня половина тулуба світліше передньої. Середина кожної тулубної лусочки помітно світліше її боків. Морда світла, інша частина голови чорно-бура, позаду голови буває виражений поперечний нашийник, що займає ширину 5—6 лусок. У самок на передній частині тулуба є вузькі нерізкі темні поперечні смужки, які поступово дрібнішають й зникають у напрямку до хвоста. У самців тулуб одноколірний без поперечних смужок. Черево світле, без плям.
Поширення
ред.Вид поширений від Південно-Східної Туреччини та Іраку на заході до Пакистану і північного заходу ІндіїІндії на сході. Зустрічається у Південному Туркменістані на хребті Копетдаг та на крайньому півдні Вірменії (Араксинська теснина)[1].
Особливості біології
ред.Населяє кам'янисті схили з глинясто-щебенистим ґрунтом, порослим полином, ефедрою. Зустрічається на висоті до 1000 м над рівнем моря. Ховається під камінням та у тріщинах ґрунту. Після зимівлі з'являється в квітні. Веде прихований, звичайно сутінковий, спосіб життя.
Живиться комахами, павуками та іншими дрібними безхребетними.
Належить до яйцекладних змій. Самиця в середині червня відкладає до 5 яєць розміром 14—15 × 5—6 мм.
Охорона
ред.Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид». Охороняється на кількох природно-заповідних територіях Туреччини, Ірану і Туркменії[1].
Систематика
ред.Описано 2 підвиди. Більшу частину ареалу займає номінативний підвид Pseudocyclophis persicus persicus, який відрізняється від другого підвиду особливостями забарвлення, зокрема відсутністю темного візерунка на тулубі, чорною верхньою поверхнею голови (окрім морди) або двома різкими поперечними смугами на голові, чорними потилицею і шиєю.
Pseudocyclophis persicus nigrofasciatus поширений у Південно-Західному Ірані і прилеглих районах Іраку. У нього уздовж тулуба і хвоста розташована велика кількість рівних, вузьких, різких, чорних або майже чорних поперечних смуг. Підхвостових щитків 55—81.
Примітки
ред.Література
ред.- Атаев Ч. А. Пресмыкающиеся гор Туркменистана. — Ашхабад : Ылым, 1985. — 344 с. (с. 271—273)
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-тут РАН, 2004. — 232 с. (с. 169). — ISBN 5-98092-007-2
- Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 257—258)
- Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 506—507). — ISBN 5-87484-066-4
- Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 94—96). — ISBN 978-5-87317-594-9
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 300—301)
- Nagy, Z.T.; Schmidtler, J.F. Joger, U. & Wink, M. 2004. Systematik der Zwergnattern (Reptilia: Colubridae: Eirenis) und verwandter Gruppen anhand von DNA-Sequenzen und morphologischen Daten. Salamandra 39 (3/4): 149-168