Псевдогалюцинація
Псевдогалюцина́ція (син.: помилкова галюцинація; від дав.-гр. ψεῦδος.дав.-гр. ψεῦδος. ψεῦδος — брехня, лат. hallutinatio. — мара) — образ, який виникає у свідомості при відсутності реального об'єкту сприйняття, котрий характеризується визначеністю почуттів, конкретністю, але, на відміну від істинних галюцинацій, не ототожнюється з існуючими у дійсності предметами і явищами[1]. Псевдогалюцинації зустрічаються набагато частіше, ніж галюцинації[1].
Термін «псевдогалюцинація» був вперше вжитий німецьким психіатром У. Хагеном (Гагеном) (d)[2]. Розробка вчення про псевдогалюцинації — це заслуга російського вченого В. Х. Кандинського.
Основні ознаки ред.
Налічується три основні ознаки, що відрізняють псевдогалюцинації від істинних галюцинацій:
- інтрапроєкція. Псевдогалюцинації виникають лише у суб'єктивному психічному просторі хворого[3], котрий сприймає їх не звичайними органами відчуттів, а «бачить внутрішнім оком», «чує внутрішнім слухом»[4].
- почуттєва яскравість. Як відзначав ще В. Х. Кандинський, образи псевдогалюцинацій набагато реалістичніші, чим «образи згадування і фантазії»[5] (що простежується не тільки у цілому, але і у найдрібніших деталях[5][3]), і зникають з пам'яті зразу, а не поступово[5][3].
- відчуття «зробленості». Хворий сприймає ілюзорні образи як результат насильного впливу ззовні. Таке відчуження особистого психічного акта ріднить псевдогалюцинації з іншими проявами синдрому Кандинського — Клерамбо, зокрема — маячні ідеї виту.
Види псевдогалюцинацій ред.
Псевдогалюцинації, як і істинні галюцинації, класифікують за органами відчуттів[1]:
- зорові псевдогалюцинації виникають при ясній свідомості[6]. При таких розладах сприйняття хворі бачать «крізь стіни будівель», споглядають різноманітні картини, котрі їм демонструють. Ілюзорні образи легко відрізнити від реальних, оскільки перші характеризуються відсутністю тілесності, об'єктивності.
- при слухових псевдогалюцинаціях хворі чують «звучання думок», «відлуння думок», «розмови у голові декількох голосів». «Джерела звуку» при цьому можуть перебувати у незвичайному місці (у животі) або на нереальній для сприйняття відстані (на Марсі). Псевдогалюцинації також можуть носити характер беззвучних окликів або звертань по зменшеному імені, що належить незнайомим особам (симптом Каннабіха-Ліознер, відзначається у маніфестній стадії шизофренії). Деякі дослідники також виділяють аперцептивні псевдогалюцинації, котрі являються різновидом слухових: їх характеризує відчуття «витягування» або, навпаки, «вбивання» думок[7]. До слухових псевдогалюцинацій близькі психічні галюцинації Байярже, при яких хворі чують «беззвучні голоси», «беззвучні думки», «таємний внутрішній голос».
- нюхові і смакові псевдогалюцинації характеризуються суб'єктивним відчуттям «зробленості» запахів і смаків, котрі найчастіше неприємні для пацієнта.
- при рухових (кінестетичних, пропріоцептивних) псевдогалюцинаціях виникає ілюзія нав'язаності ззовні тих або інших рухів.
- при вербальних псевдогалюцинаціях хворі відчувають, що органи мовлення починають діяти мимоволі, що їхньою мовою виголошують слова або цілі фрази.
У деяких випадках можливі комбінації різних видів псевдогалюцинацій. Так, один з пацієнтів В. Х. Кандинского стверджував, що перебуває під наглядом таємних агентів — «токістів», які передають йому свої повідомлення за допомогою електричного току («при цьому хворий повинен внутрішньо <…> чути те, що хочуть його змусити чути токісти»[8] — типовий приклад псевдогалюцинацій слуху), викликають неприємні смакові і нюхові відчуття, «фальсьфікують» думки, демонструють його «душевним очам» непристойні образи[9].
Пов'язанні розлади ред.
Псевдогалюцинації зазвичай входять у структуру синдрому Кандинского — Клерамбо[10]. Спостерігають при шизофренії[10], систематичній парафренії (у основному, зорові), при хронічних екзогенних психозах (у основному, зорових).
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в Снежневский, Андрей (1983). Руководство по психиатрии в двух томах. Том 1 (Російською) . Москва: "Медицина". с. 39.
- ↑ Кандинский, Виктор (1890). О псевдогаллюцинациях. Критико-клинический этюд (Російською) . СПб: Издание Е. К. Кандинской. с. с. 1.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ а б в Рыбальский, М. И. (1989). Иллюзии, галлюцинации, псевдогаллюцинации. — Изд. 2-е, перераб. и доп (Російською) . Москва: Медицина. с. с. 111.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Рыбальский, М. И. (1989). Иллюзии, галлюцинации, псевдогаллюцинации. — Изд. 2-е, перераб. и доп (Російською) . Москва: Медицина. с. с. 114.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ а б в Кандинский, Виктор (1989). О псевдогаллюцинациях (Російською) . СПб: Изд. Е. К. Кандинской. с. с. 38.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Снежневский, Андрей (1983). Клиническая психопатология // Руководство по психиатрии: В 2 тт (Російською) . М: Медицина. с. с. 40.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Кандинский, Виктор (1989). О псевдогаллюцинациях (Російською) . СПб: Изд. Е. К. Кандинской. с. с. 113.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Кандинский, Виктор (1989). О псевдогаллюцинациях (Російською) . СПб: Изд. Е. К. Кандинской. с. с. 29.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Кандинский, Виктор (1989). О псевдогаллюцинациях (Російською) . СПб: Изд. Е. К. Кандинской. с. с. 27—29.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ а б Стоименов Й. А., Стоименова М. Й., Коева П. Й. и др. {{{Заголовок}}}. — К. : «МАУП», 2003. — С. 741—742. — ISBN 966-608-306-X.
Література ред.
- Антропов Ю. А., Антропов А. Ю., Незнанов Н. Г. {{{Заголовок}}}. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2010. — 382 с. — (Библиотека врача-специалиста) — ISBN 978-5-9704-1292-3.
- Кандинский В. Х. {{{Заголовок}}}. — СПб. : Изд. Е. К. Кандинской, 1890. — 164 с.
- Рыбальский М. И. {{{Заголовок}}}. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М. : Медицина, 1989. — 368 с. — 6 212 прим.
- Снежневский А. В. Клиническая психопатология // {{{Заголовок}}}. — М. : Медицина, 1983. — С. 16—96. — 25 000 прим.