Пряма мова
Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості.
— Вставай, сину, підемо. Протираю од сну очі. — Куди, мамо? — О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене. (С. Васильченко)
Пряма мова у драматичних творах:
а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок):
Невідомий. Здрастуйте вам. Роман. Здоров. Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки? Роман. Це. Невідомий. А де ж сам хазяїн? Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад. (І. Карпенко-Карий)
б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки):
— Свічка — Меласю! Рідна! — Міланка — Любий! Ти живий?.. — О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада... — Свічка — Голубонько! Голубонько моя! (І. Кочерга).
В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.
1. Якщо слова автора стоять:
а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад:
- У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка).
б) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаємо без змін), наприклад:
- «Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка).
- «Більше не підіймете?» — поцікавився Кармазин (О. Гончар).
- Примітка. Якщо слова автора при цьому починаються словами так, ось що, ось як і под., то в тих випадках, де після прямої мови мали б стояти кома й тире, ставимо тільки тире:
- «Треба завжди бути чесними» — так казала дітям мати.
в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад:
- «Мої друзі — вбогі бідолахи, — говорить Кармель, — от мої друзі!»
- «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок).
2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад:
- «Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» А мати сміється: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар).
- Примітки:
а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери;
Але зауважте: якщо слова автора, що стоять після прямої мови є окремим реченням, вони пишуться з великою літери. Наприклад:
- — Є ще дещо... — Я перехиляюся через стіну та розтискаю пальці.
- — Я кохаю тебе. — Він поцілував її.
б) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.
3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:
- «Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — Славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).
4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад:
- «Оце так! — оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її і приглушити власні болі: — А ще кого ти любиш?» (М. Стельмах).
- Зауважте:
а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад:
- Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись.
З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один (М. Рильський).
б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад:
- У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України.
в) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад:
- Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка [землі]. Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде? (М. Коцюбинський).
г) пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад:
- Мати сказала припнути теля (Гр. Тютюнник).
5. Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад:
- Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір (А. Головко).
Див. також ред.
Література ред.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання ред.
- 407/mode/1up?view=theater Пряма мова; Слова автора // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 288; 407.
- Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова
|
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |