Непряма мова

Непряма́ мо́ва — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання.

На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

-якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:

• Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу).

-якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби;

• Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За Симоненком).

-якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб:

• Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (За Коцюбинським).

-якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи:

• Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (За Донченком).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:

• Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце.
• Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Іваничук).
• Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (Іваничук).

Див. також

• Пряма мова
• Невласне-пряма мова

Посилання

• Невласне пряма мова, або Непрямий дискурс // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 110.
• Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова
• Непряма мова / ORATIO OBLIQUA // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 347. — ISBN 978-966-439-921-7.