Притули

українська народна забава

Притули, гра у «притули» — давньоукраїнська дошлюбна сексуальна практика неодружених парубків і дівчат, умовою якої було збереження гімену. Найчастіше відбувалася під час вечорниць.

І.Рєпін: Вечорниці. Олія на полотні. (1881)

Якщо в народних піснях йдеться про «спання» неодружених, це не означає, що тут практикувалися любощі із повним проникненням. Особливого поширення набули ці забави на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, в регіонах, де вечорниці мали найвиразніші і найповніші форми[1].

На вечорницяхРедагувати

На вечорниці молодь винаймала хату, дівчата приносили частування, рукоділля та свічки, хлопці — горілку, музику та солому. Через посланців пари домовлялися про спільне ночування і, лише догоряли свічки, вкладалися на соломі — починалися «притули», що включали обійми, поцілунки, петинг. Таке спільне спання не зобов'язувало до стосунків, пари на ранок могли розпадатися.

Відсутність спідньої білизни додавала грі пікантности. Хлопці просили «вмочити кінчика»[2], що стало іншою назвою гри — через часткове обережне введення (мочання) пеніса до вагіни з метою сексуального задоволення. При цьому вкрай важливим було не зруйнувати гімен, адже цнота в тодішньому суспільстві дуже цінувалася[3]. Під час «мочання кінчика» хлопці вчилися «висмикувати» в потрібний момент, викидаючи сім'я в «шмату»[2]. Такі забави відбувалася під наглядом старшої жінки — «досвіткової матки» — зазвичай, вдови, в котрої й винаймали хату на вечірку[4].

Етнограф Марко Грушевський, у праці «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу», записав:

  Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами. І дужче б що робили, та бояться слави. І бояться, щоб не «пробить», щоб та перегородка не знищена була, а через те і згублена честь дівоча. Більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, щоб не пробить таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї, а плоть як сходить з його, то не впускать у неї. І так усі грають в іграку оцю, і всі так здавна знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі».  

Через недосвідченість молоді такі ігри були небезпечними для дівчат, позаяк часто закінчувалися повноцінним сексом та вагітністю[3]. Іноді хлопці, змовившись, ошукували недосвідчену дівчину, видаючи повноцінний секс за «притули», й по черзі вступали з жертвою в сексуальні стосунки[2]. При цьому відмовлятися від «притул» було неґречно — над такою дівчиною кепкували однолітки, можна було відшити потенційних женихів.

Різновиди притулиРедагувати

«Притули» були різних видів, наприклад, збоку, коли ноги дівчини зведені разом, а хлопець треться пенісом об вульву. Існувала поза «чоловік зверху». Найнебезпечнішим видом були пестощі поміж розведених колін. Тоді дівчина мала бути дуже пильною, аби зберегти цноту[5].

Ставлення в суспільствіРедагувати

Дії, що не призводили до дефлорації, в тому числі й часткове проникнення, вважалися етичними та не засуджувалися. Дівчину ж, котра втратила цноту до шлюбу, називали «покриткою». В українській традиційній культурі простежуються подвійні стандарти: з одного боку дівчину виховували в патріархальному дусі, вимагаючи покірности, скромности та збереження цноти. З іншого боку, батьки підтримували спільне з хлопцями спання, допускали самостійність у виборі партнера для спільної ночівлі, при цьому обов'язковою умовою було дотримання цнотливости. Традиції спільного дошлюбного спання в українській культурі почали занепадати після приходу радянської влади і остаточно зникли після Другої світової війни[6].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати