Преображенський собор (Ізюм)

Свято-Преображенський собор
	Свято-Преображенський собор, вигляд спереду
	49°11′14″ пн. ш. 37°16′36″ сх. д. / 49.1872333° пн. ш. 37.2767917° сх. д.Координати: 49°11′14″ пн. ш. 37°16′36″ сх. д. / 49.1872333° пн. ш. 37.2767917° сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, м. Ізюм
Засновник	Ізюмські полковники Костянтин Донець-Захаржевський і Федір Шидловський
Перша згадка	1682
Початок будівництва	1682
Кінець будівництва	1684
Зруйновано	1938-1941
Відбудовано	1962-1992
Стиль	Українське бароко
Належність	Українська православна церква (Московський патріархат)
Єпархія	Ізюмська єпархія УПЦ МП
Стан	пам'ятка культурної спадщини України і пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	Харківська область, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 12
Оригінальна назва	Спасо-Преображенський собор
	Преображенський собор (Ізюм) (Україна)
	Преображенський собор у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Спасо-Преображенський собор.

Свято-Преображенський собор у місті Ізюм, Харківської області одна з найстарших кам'яних споруд міста і Слобожанщини, яка дійшла до наших часів з козацьких споруд. Будувався на кошти полковників Ізюмського полку Костянтина Донець-Захаржевського і Федора Шидловського. Був побудований у 1682—1684 роках у стилі українського бароко артіллю майстрів, яка пізніше будувала Покровський собор у Харкові, будувала храми в Ніжині та Батурині. Незважаючи на принципову відмінність об'ємно-просторових рішень, чітко простежується схожість їх архітектурних деталей. У 1684 був освячений.

Майстри використовували традиційні форми народного культового зодчества: по композиції Свято-Преображенський собор нагадує трьохсрубні дерев'яні храми з окремою дзвіницею.

У 1831 р. на північ від собору побудовано другу дзвіницю собору з теплим храмом на честь Тихвинської ікони Божої Матері^[1].

У 1846-1866 рр. церква на кошти добровільних пожертв була розширена — зроблено прибудову трапезної з дзвіницею із західного боку^[1]. Довгий час на його стінах зберігалися трофейні військові регалії, здобуті ізюмчанами у багатьох походах і війнах. Справжньою реліквією храму було напрестольне Євангеліє^[2], прикрашене срібним з позолотою окладом — подарунок царя Петра І після Полтавської битви. 12-25 вересня 1825 року в соборі молився російський імператор Олександр І.

У 1902–1903 рр. собор був перебудований за проектом єпархіального архітектора Михайла Ловцова. У процесі перебудови розібрані бічні грушоподібні бані і замість них надбудовані цибулясті. Змінено форму центральної бані, на стінах по верху надбудовані кокошники. Внаслідок цих змін собор набув рис «псевдоросійського стилю»^[1].

У 30-их роках минулого століття припинилися богослужіння, у будівлі собору було розміщено районну бібліотеку^[1]. У 1938 році була повністю зруйнована каплиця імені Тихвінської ікони Божої Матері. Преображенський собор був осквернений, розграбований і часто використовувався під склади. Восени 1941 р. під час відступу радянських військ, дзвіницю (яка примикала до правого боку вівтарного купола) підірвали сапери Ізюмського винищувального загону. Під час війни також були зруйновані східна і західна глави собору.^[1] Храм постійно зазнавав руйнувань.

У 1952 р. Комітет у справах архітектури ухвалив рішення про відновлення храму в первісному вигляді. Реставраційні роботи тривали у 1953—1955 рр. за проєктом Маріоніли Говденко^[1]. Храм був відновлений у первісному вигляді, в якому він був побудований ще в 1682 році.

Свято-Преображенський собор був і залишається висотною домінантою старої (нині центральної) частини міста. Побудований практично одночасно з фортецею, він був складовою частиною фортифікаційних споруд, пізніше саме навколо нього складався архітектурний ансамбль центру міста.

Галерея ред.

Свято-Преображенський собор взимку, вигляд спереду
Свято-Преображенський собор вигляд спереду
Вид зі сторони дороги
Іконостас собору, створений 1765 року та знищений у 1929-1931 роках
Собор у 1897 році, до перебудови у 1902-1903 роках
Вигляд ззаду

Примітки ред.

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Історико-архітектурний опорний план м. Ізюм Харківської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів. Текстова частина (PDF).
↑ Сьогодні воно зберігається у фондах Ізюмського краєзнавчого музею.

Джерела ред.

Собор на сайті Харківської єпархії
Бондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району). — Слов'янськ, 2018. — 188 с.
Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV—XVII вв. Т.2: Кн. 1-2: Крепости Юга России. — М.: Индрик, 2016.
Дяченко М. Т. Ізюм. Історико-краєзнавчий нарис. — Х., 1963.
Иванюк С. А. Крепостные сооружения города Изюм в XVII—XVIII вв. // Вопросы истории фортификации. — 2011. — № 2. — С. 46-50.
Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3–х т. Т. 1. — Х. : Факт, 2006. — 332 c.
Ізюм. Збірник архівних документів і матеріалів / Гол. ред. А. І. Епштейн. — Х., 1994.
Ізюмська фортеця. Порівняння 1782—2017 рр. [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20180212203427/http://izjum-fortress.herokuapp.com/comparison/1782_2017.
Коптева Л. Г. Анализ функциональной структуры Изюма] // Семантика «порога» в архитектурной ритмике городской среды. — Х.: ХНАМГ, 2009. — С. 65-75.
Минуле Ізюма // Всесвіт. — 1927. — № 21. — С. 12.
Селиванов А. А. Очерки Изюма // Харьковские губернские ведомости. — 1882. — № 135-137.

Посилання ред.

Собор на сайті Харківської єпархії

[:0-1] а ^б ^в ^г ^д ^е Історико-архітектурний опорний план м. Ізюм Харківської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів. Текстова частина (PDF).

[2] Сьогодні воно зберігається у фондах Ізюмського краєзнавчого музею.

[1]

[2]