Пральна машина
КонструкціяРедагувати
Основні елементи конструкції:
- арматура сомала та програмування машини — на передній панелі
- реле часу або таймер з виводом показників на табло або дисплей
- кришка-двірцята на передній панелі машини (див. фото), або зверху. Від чого машини підрозділяються у назвах (наприклад нім. Frontlader або Toplader)
- барабан, що здатен обертатись зі швидкістю до 60 обертів на секунду (у фазі віджиму)
- шлангове підключення машини — до водопровідного крана, і до каналізації
- термоелемент — підігрівач води (у деяких моделей машин, напр. в США, набір гарячої води передбачено з зовнішнього водопроводу, тому термоелемент відсутній)
- клапан для аварійного чи профілактичного спуску залишків води з барабана
У сучасних автоматичних пральних машинах вбудовано мікропроцесорні системи керування режимом прання, які працюють за принципом fuzzy logic.
Завантаження машиниРедагувати
Брудну білизну завантажують у барабан пральної машини, додають миючий засіб у виді прального порошку, або рідини — останню нині використовують для запобігання залишку на тканинах нерозчиненого під час прання порошку, що й іноді веде до руйнування тканинного волокна. Для запобігання відкладення на термоелементі солей (наприклад, карбонату кальцію), що містяться у воді та спричинюють його руйнування, у машину додають «пом'якшувач» води відповідно «жорсткості» води у місцевому водопроводі. В якості пом'якшувача буває додають оцет.[2]
Пральний циклРедагувати
- «Замочування» — для сильно забрудненої білизни додаткова до основної передпральна фаза
- Основне прання
- Полоскання
- Додаткове полоскання з ароматизуючими добавками
- Відтискання
- Сушіння — є на деяких видах машини «підвищеного» класу, оскільки споживач часто використовує спеціалізовані сушильні машини-автомати або традиційний натуральний спосіб сушіння білизни на свіжому повітрі.
Функціональні можливості та програмиРедагувати
На зламі 20-го і 21-го сторіч на ринку машин відбувся перехід від конструкції машин з «програмним» керуванням до пральних машин-«автоматів». У перших споживач міг за аналоговим принципом «плавно» вибирати температуру, інтенсивність і тривалість прання, а під час виконання програми прання — міг змінювати завдання машині. У модерних машинах-автоматах користувач вибирає одну із програм прання, дає «старт» програмі, після чого хід програми можна тільки зупинити (якщо є кнопка «стоп» чи «пауза») чи повністю скасувати — але не можна її змінити чи скоригувати.
Стандартне меню сучасних машин передбачає наступний спектр температур прання: «холодна вода», 30°, 40°, 60°,…95°. Режими прання: 3—4 режими інтенсивності — від «міцної» білизни, що можна «виварювати» при +95 °C — до речей з вовни.
У нинішній день з'явився новий клас машин, програмні можливості котрих можна розширювати за допомогою введення споживачем змін у програмне забезпечення. Такі машини обладнані цифровими дисплеями.
Функціонал у 90% моделей однаковий, відмінних функцій не так вже й багато. Деякі виробники пропонують програму Дитячі речі, у інших є Пухова ковдра, у третіх - Джинси.[3]
Див. такожРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Washing machine |
ПриміткиРедагувати
- ↑ "Пралка", "пралька" у словнику Мислово
- ↑ Чи можна додавати оцет в пральну машину-автомат при пранні білизни?. 2017-11-22. Процитовано 2019-02-26.
- ↑ Принади вертикальної і фронтального завантаження.
Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. (Червень 2009) |