Відкрити головне меню

Правова поведінка — це юридично значуща (тобто врегульована нормами права) поведінка особи, що спричиняє юридичні наслідки.

Поведінка людей надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вираження, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. Властиво, будь-яка поведінка виступає об'єктом моральної й правової оцінки.

З позиції права поведінка людини може бути оцінена по-різному. Окремі відносини людей перебувають поза сферою правового регулювання, а тому взагалі не можуть бути оцінені правом (відносини кохання, дружби та ін.).

Вони піддаються лише моральній оцінці. Інші відносини не регулюються правом, юридично байдужі й не вимагають правового опосередковування (наприклад, захоплення мистецтвом, музикою, спортивними іграми).

ОзнакиРедагувати

  1. Має соціальне значення як соціально корисна (правомірна поведінка) або як соціально шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;
  2. Має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності.
  3. Має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;
  4. Регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;
  5. має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат);
  6. Реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальних корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Правомірна поведінкаРедагувати

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Ознаки правомірної поведінки:

  1. Є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;
  2. Втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;
  3. Має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;
  4. Гарантується, охороняється державою.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві:Редагувати

  • Економічні — процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.
  • Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.
  • Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.
  • Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.
  • Юридичні:
    • в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);
    • в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Види правової поведінки:Редагувати

  •  Залежно від характеру правового розпорядження:

a) дотримання;

б) виконання;

в) використання;

г) застосування.



  • За суб'єктивною стороною правова поведінка поділяється на:

а) засновану на глибокому усвідомленні, переконанні людини в необхідності здійснення таких дій — «активна» поведінка ;
б) засновану на підпорядкуванні правовим розпорядженням без їх глибо кого й усебічного усвідомлення — «звичайна» поведінка;
в) конформістську поведінку — за принципом: робитиму як усі — «пасивна» поведінка;
г) таку, яка здійснюється громадянином під впливом державного примусу і страхом перед покаранням — «маргінальна» поведінка.

  • Суб'єкти:

а) діяльність громадян, державних органів, суспільних об'єднань;
б) інших юридичних осіб.

  • Сфера суспільних відносин:

а) економіка;
б) політика;
в) культура й ін.

  • Форма зовнішнього прояву:

а) активна — здійснення правових дій;
б) пасивна — стримування від здійснення правих дій.

Поняття і ознаки правопорушенняРедагувати

Правопорушення — це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

  1. Має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
  2. Є суспільна шкідливим (наприклад, прогул) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;
  3. Виражається в поведінці—протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
  4. Має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
  5. Є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
  6. Спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Склад правопорушенняРедагувати

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Структура складу правопорушення:

  • Об'єкт правопорушення;
  • Об'єктивна сторона правопорушення;
  • Суб'єкт правопорушення;
  • Суб'єктивна сторона правопорушення.
  • Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

Структура суспільних відносин :

  • суб'єкти відносини;
  • об'єкт (предмет) відносини;
  • соціальний зв'язок між суб'єктами відносини із приводу об'єкта відносини.

При характеристиці об'єкта правопорушення, у сучасній юридичній літературі нерідко використається термін «цінність» (або — «благо»), тобто об'єкт — це певна цінність (життя, здоров'я, майно й т.д.), що правопорушенням заподіюється тією чи іншою мірою (ступеня) шкода.

  • Об'єктивна сторона правопорушення — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння.

Обов'язкова ознака об'єктивної сторони, так званих формальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечного, шкідливого). Факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушень, тобто ознаки властивим не всім складам правопорушень (ознаки, які можуть доповнювати ознаки обов'язкові): місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

  • Суб'єкт правопорушення — це особа, яка вчинила правопорушення. Необхідною умовою визначення особи суб'єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково — неповнолітні. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров'я, посади та інше. Суб'єктами ряду видів правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи (люди), а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.
  • Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони: провина, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Див. такожРедагувати

Список літературиРедагувати

  • Веніславський Ф. В. Зловживання правом в публічно-правовій сфері як загроза стабільності конституційного ладу України// Університетські наукові записки. — 2009. — № 3. — Хмельницький: –2009. — C.24-29.
  • Тимошенко В. І. Правомірна поведінка особи як показник стабільності суспільства// Бюл. М-ва юстиції України. –2006. –№ 11. –С. 42-49.
  • Білозьоров Є. Юридична відповідальність як переду-мова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти// Право України. –2006. — № 1. –С. 50-54.
  • Кирилюк Т. Ю. Види правомірної поведінки та її вплив на формування правопорядку в суспільстві//Часопис Київського університету права. — 2008. — № 4. — C. 64-69.
  • Хміль М. М. Види зловживань правом за законодавством України// Вісник Національного університету внутрішніх справ. –Х.: Нац. ун-т внутр. Справ. — 2004. –C.162-166.
  • Данильян, О. Г. Деякі проблеми формування правової культури в перехідному суспільстві [Текст] / О. Г. Данильян // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер. Філософія, філософія права, політологія, соціологія. — 2011. — № 8. — С. 200—201.
  • Конрад С. С. Правомірна поведінка та правопорядок: взаємозв'язок та взаємообумовленість// Держава і право. Юрид. і політ. науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. КорецькогоНАН України, 2006. — Вип. 31. — C. 35-38.
  • Конрад С. С. Юридично значуща поведінка: основніконцепції та підходи до вивчення// Держава і право. Юридичні іполітичні науки. Вип.30.- К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005.- C.73-77.
  • Малахов, В. Міф про правові цінності [Текст] / В. Малахов // Право України. — 2011. — № 8. — С. 180—186.
  • Дем'янчук, Ю. Професійна відповідальність — основа особистісного морального статусу службовця [Текст] / Ю. Дем'янчук, В. Помуран // Підприємництво, госп-во і право. — 2010. — № 5. — С. 70-73.
  • Орлов П. І. «Основи правознавства»
  • Юридично значуща поведінка // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т :. Загальна теорія права — 2017. — 952 с. — ISBN 978-966-937-233-8 / О.В. Петришин (відп. ред.) та ін. — Т. 3. — С. 936.

ПосиланняРедагувати