Відкрити головне меню

Правова поведінка — це юридично значуща (тобто врегульована нормами права) поведінка особи, що спричиняє юридичні наслідки.

Поведінка людей надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вираження, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. Властиво, будь-яка поведінка виступає об'єктом моральної й правової оцінки.

З позиції права поведінка людини може бути оцінена по-різному. Окремі відносини людей перебувають поза сферою правового регулювання, а тому взагалі не можуть бути оцінені правом (відносини кохання, дружби та ін.).

Вони піддаються лише моральній оцінці. Інші відносини не регулюються правом, юридично байдужі й не вимагають правового опосередковування (наприклад, захоплення мистецтвом, музикою, спортивними іграми).

Зміст

ОзнакиРедагувати

  1. Має соціальне значення як соціально корисна (правомірна поведінка) або як соціально шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;
  2. Має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності.
  3. Має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;
  4. Регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;
  5. має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат);
  6. Реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальних корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Правомірна поведінкаРедагувати

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Ознаки правомірної поведінки:

  1. Є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;
  2. Втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;
  3. Має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;
  4. Гарантується, охороняється державою.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві:Редагувати

  • Економічні — процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.
  • Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.
  • Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.
  • Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.
  • Юридичні:
    • в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);
    • в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Види правової поведінки:Редагувати

  •  Залежно від характеру правового розпорядження:

a) дотримання;

б) виконання;

в) використання;

г) застосування.



  • За суб'єктивною стороною правова поведінка поділяється на:

а) засновану на глибокому усвідомленні, переконанні людини в необхідності здійснення таких дій — «активна» поведінка ;
б) засновану на підпорядкуванні правовим розпорядженням без їх глибо кого й усебічного усвідомлення — «звичайна» поведінка;
в) конформістську поведінку — за принципом: робитиму як усі — «пасивна» поведінка;
г) таку, яка здійснюється громадянином під впливом державного примусу і страхом перед покаранням — «маргінальна» поведінка.

  • Суб'єкти:

а) діяльність громадян, державних органів, суспільних об'єднань;
б) інших юридичних осіб.

  • Сфера суспільних відносин:

а) економіка;
б) політика;
в) культура й ін.

  • Форма зовнішнього прояву:

а) активна — здійснення правових дій;
б) пасивна — стримування від здійснення правих дій.

Поняття і ознаки правопорушенняРедагувати

Правопорушення — це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

  1. Має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
  2. Є суспільна шкідливим (наприклад, прогул) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;
  3. Виражається в поведінці—протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
  4. Має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
  5. Є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
  6. Спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Склад правопорушенняРедагувати

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Структура складу правопорушення:

  • Об'єкт правопорушення;
  • Об'єктивна сторона правопорушення;
  • Суб'єкт правопорушення;
  • Суб'єктивна сторона правопорушення.
  • Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

Структура суспільних відносин :

  • суб'єкти відносини;
  • об'єкт (предмет) відносини;
  • соціальний зв'язок між суб'єктами відносини із приводу об'єкта відносини.

При характеристиці об'єкта правопорушення, у сучасній юридичній літературі нерідко використається термін «цінність» (або — «благо»), тобто об'єкт — це певна цінність (життя, здоров'я, майно й т.д.), що правопорушенням заподіюється тією чи іншою мірою (ступеня) шкода.

  • Об'єктивна сторона правопорушення — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння.

Обов'язкова ознака об'єктивної сторони, так званих формальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечного, шкідливого). Факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушень, тобто ознаки властивим не всім складам правопорушень (ознаки, які можуть доповнювати ознаки обов'язкові): місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

  • Суб'єкт правопорушення — це особа, яка вчинила правопорушення. Необхідною умовою визначення особи суб'єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково — неповнолітні. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров'я, посади та інше. Суб'єктами ряду видів правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи (люди), а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.
  • Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони: провина, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Див. такожРедагувати

Список літературиРедагувати

  • Веніславський Ф. В. Зловживання правом в публічно-правовій сфері як загроза стабільності конституційного ладу України// Університетські наукові записки. — 2009. — № 3. — Хмельницький: –2009. — C.24-29.
  • Тимошенко В. І. Правомірна поведінка особи як показник стабільності суспільства// Бюл. М-ва юстиції України. –2006. –№ 11. –С. 42-49.
  • Білозьоров Є. Юридична відповідальність як переду-мова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти// Право України. –2006. — № 1. –С. 50-54.
  • Кирилюк Т. Ю. Види правомірної поведінки та її вплив на формування правопорядку в суспільстві//Часопис Київського університету права. — 2008. — № 4. — C. 64-69.
  • Хміль М. М. Види зловживань правом за законодавством України// Вісник Національного університету внутрішніх справ. –Х.: Нац. ун-т внутр. Справ. — 2004. –C.162-166.
  • Данильян, О. Г. Деякі проблеми формування правової культури в перехідному суспільстві [Текст] / О. Г. Данильян // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер. Філософія, філософія права, політологія, соціологія. — 2011. — № 8. — С. 200—201.
  • Конрад С. С. Правомірна поведінка та правопорядок: взаємозв'язок та взаємообумовленість// Держава і право. Юрид. і політ. науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. КорецькогоНАН України, 2006. — Вип. 31. — C. 35-38.
  • Конрад С. С. Юридично значуща поведінка: основніконцепції та підходи до вивчення// Держава і право. Юридичні іполітичні науки. Вип.30.- К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005.- C.73-77.
  • Малахов, В. Міф про правові цінності [Текст] / В. Малахов // Право України. — 2011. — № 8. — С. 180—186.
  • Дем'янчук, Ю. Професійна відповідальність — основа особистісного морального статусу службовця [Текст] / Ю. Дем'янчук, В. Помуран // Підприємництво, госп-во і право. — 2010. — № 5. — С. 70-73.
  • Орлов П. І. «Основи правознавства»
  • Юридично значуща поведінка // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т :. Загальна теорія права — 2017. — 952 с. — ISBN 978-966-937-233-8 / О.В. Петришин (відп. ред.) та ін. — Т. 3. — С. 936.

ПосиланняРедагувати