Портал:Сади і парки/Декоративні сади Італії/Архів

Італійський сад доби відродження (англ. Italian Renaissance garden) — важлива галузь культури і мистецтва Італії 15-16 ст., що була натхнена античними ідеалами, передовсім давньоримськими зразками, котрі некритично сприймали як світлі і гідні наслідування.

Італійські сади в добу відродження ред.

 
Феррара, колишній палаццо Костабілі, відновлений сад відродження, фото 2013 р.
 
Відновлений сад вілли Петрайя, фото 2014 р.

Сади Відродження були ще невеличкі за розмірами, позбавлені пишноти. Використовували фонтан зі скульптурою, лави, боскети, горщики з лимоновими деревами. На ранньому етапі фонтан зі скульптурою згуртовував навколо себе більшу частину садових елементів, котрих ще не було багато.

Над усім домінував палац чи вілла. Тераси ще не підкорені єдиному художньому задуму, одна одній і палацу. Тісніва в міських фортечних стінах не дозволяла створювати сади в містах і вони первісно виникають на околицях (сади Боболі у Флоренції) або в сільській місцевості. Вже в садах Стародавнього Риму знали про фігурне вистриження рослин, про велике значення води в саду (струмки, канали, фонтани), в садах ставили скульптури та будували первісні павільйони. В Середньовіччя сади спростили і за функціями, і за розплануванням. Найкращі риси давньоримських садів відродили італійці доби відродження. Садівником-практиком був вже поет Франческо Петрарка[1], хоча сади його часу ще зберігали спрощене розпланування.

Звістку про перший дизайн декоративного саду в текстах доби відродження знайдено в творі Альберті (1404–1472) «Десять книг з архітектури», впливового теоретика культури італійського відродження 15 ст. Альберті звернувся до текстів Вітрувія, Плінія старшого, котрих цитував як авторитетів для себе і своїх послідовників.

Сад Вілли Кареджи ред.

Козімо Медічі старший (1389–1464) отримав у спадок віллу з невеличким садом в місцині Кареджи поблизу Флоренції[2]. Він дав наказ декільком скульпторам і архітекторам перепланувати і декорувати сад. Садові доріжки облямували кипарисами, міртовими деревами, висадили запашні квіти і трави. Начитавшись уривків давньоримських письменників, Марсіліо Фічіно почав копіювати стародавніх римлян, читав в цьому саду у голос античні вірші і водночас бринькав на лірі[2]. Некритичні запозичення йшли на повну міць. Розчулений Медічі подарував цей маєток із садом — Марсіліо[2], як стародавній римлянин — рабу або клієнту багатія…

____________________________________________________________________________________________

  1. Лихачев Д. С. «Поезия садов. К семантике садово-парковых стилей», Л, 1982
  2. а б в «Парки. Сады», М., «Аванта», 2004, с. 50