Понте-алле-Ґраціє
| Понте алле Ґраціє | |
|---|---|
 Понте алле Ґраціє | |
| 43°45′58″ пн. ш. 11°15′31″ сх. д. / 43.76621100002777354° пн. ш. 11.25873100002777605° сх. д.Координати: 43°45′58″ пн. ш. 11°15′31″ сх. д. / 43.76621100002777354° пн. ш. 11.25873100002777605° сх. д. | |
| Офіційна назва | Ponte alle Grazie |
| Країна |
 Італія[1] |
| Розташування |
Флоренція Італія |
| Перетинає | Арно |
| Матеріал | залізобетон |
| Загальна довжина | 150 м |
| Ширина | 14,5 м |
| Відкрито | 1227, 1345, 1953 (реконструкція) |
| Конструктор, архітектор | Giovanni Micheluccid, Edoardo Dettid і Riccardo Gizdulichd |
  Понте-алле-Ґраціє Понте-алле-Ґраціє (Італія) | |
 | |
 Понте алле Ґраціє у Вікісховищі | |
Понте алле Ґраціє (італ. Ponte alle Grazie) — один з найдавніших мостів через річку Арно у Флоренції, реконструйований в 1953 році.
Історія мосту ред.
На місці сучасного Понте алле Ґраціє у 1227 році був збудований міст, названий Понте е Рубаконте на честь тодішнього подести Флоренції месера Рубаконте ді Монделло да Мілано. У своїй книзі "Vite" про життя митців Джорджо Вазарі архітектором цього мосту назвав Лапо Тедеско, сина Арнольфо ді Камбіо.[2]
Це був третій міст Флоренції, але перший з кам’яних, завдяки чому він уціліє під час повені 1333, коли інші мости Флоренції (Понте алла Каррайя, Понте Санта Триніта, Понте Веккіо) були розрушені стихією. Міст побудований в найширшому місці річки і аж до 1944 року був найстарішим та найдовшим мостом у місті.
Спочатку міст мав дев’ять аркових прольотів, але в 1347 два прольоти були закриті у зв'язку з розширенням площі П'яцца дей Моцці. У 14 ст. на одному з пілонів мосту було збудовано невелику церкву Santa Maria alle Grazie, на честь якої пізніше міст Понте е Рубаконте був перейменований на Понте алле Ґраціє. У 19 ст. кількість прольотів зменшилась до шести через роботи з укріплення берегу Арно.
На старих рисунках видні невеликі дерев'яні будиночки, де зокрема в 14 ст. були каплички і помешкання нечисленної громади черниць, які в 15 ст. переїхали звідти до одного з монастирів.
У 1944 міст був підірваний відступаючими німецькими військами.Через рік після знищення старого моста міською владою був оголошений конкурс на проект сучасного моста. Перемогу в конкурсі здобула група, до складу якої увійшли архітектори Джованні Мікелуччі, Едуардо Детті, Данило Санті, Ріккардо Джіцдулік та інженер П'єро Меліцці. Урочисте відкриття сучасного мосту відбулося у 1957 році.
Сусідніми мостами є Понте ді Сан Нікколо (на схід) і Понте Веккіо (на захід).
Галерея ред.
-
Понте алле Ґраціє -
У вечірній час -
Вигляд мосту в 17 ст. (Понте е Рубаконте) -
Міст очима Фабіо Борботтоні, 1820-1902 -
Зруйнований нацистами міст, фото 1944 -
Автобусна екскурсія
Примітки ред.
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ "Negli anni di Cristo MCCXXVII, essendo podestà di Firenze messer Rubaconte di Mandello da Milano, si fece in Firenze il ponte nuovo, e elli fondò con sua mano la prima pietra, e gittò la prima cesta di calcina; e per lo nome di detta podestà fu nominato il ponte di Rubaconte": G.Villani, Nuova Cronica (a cura di G.Porta), Guanda, 1990, pag.310.(італ.)
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Понте-алле-Ґраціє |
- Zucconi, Guido (1995). Florence: An Architectural Guide (вид. 2001 Reprint). San Giovanni Lupatoto (Vr): Arsenale Editrice. с. 132. ISBN 88-7743-147-4.(англ.)
- Ponte alle Grazie. Assessorato CULTURA e SPORT. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 4 серпня 2006.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка)
(італ.)