Відкрити головне меню

Понамарчук Дмитро Митрофанович

Дмитро Митрофанович Понамарчук (13 липня 1962, у м. Донецьку) — громадський діяч, журналіст — активний учасник національно-визвольної боротьби за незалежність і демократичний устрій України. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі, учасник національно-визвольної боротьби 1917—1920 років. Беззмінній прес-секретар Вячеслава Чорновола, керівник прес-центру кандидата у президенти України Віктора Януковича[1]

Понамарчук Дмитро Митрофанович
Народився 13 липня 1962(1962-07-13) (57 років)
Донецьк, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність росіянин
Діяльність громадський діяч, журналіст
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Партія НРУ
Конфесія УАПЦ
Діти Понамарчук Вячеслав Дмитрович (1999); Понамарчук Василь Дмитрович (2006
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня
Сторінка в Інтернеті dmytro.ponamarchuk

25 березня 1999 року лідер Народного Руху загинув у автокатастрофі. Дмитро, який був у тій машині, зазнав тяжких травм, але вже 9.09.1999 р. заснував Фонд вільних журналістів імені Вячеслава Чорновола.

Член правління Українського медіа-клубу, наглядової ради Української асоціації парламентських журналістів.[джерело?]

НагородиРедагувати

У 2000 році в Австралії нагороджений міжнародною організацією «Спілка визволення України» Золотою медаллю Тараса Шевченка.[джерело?]

У 2010 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступення.[джерело?]

ОсвітаРедагувати

У 1988 році закінчив факультет журналістики Київського університету та курси Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіомовлення (Москва).

У 1996 році працював в Інституті українських досліджень Гарвардського університету. Стажувався в Університеті Євросоюзу в Будапешті, Європейському інституті державного управління в Маастріхті (Нідерланди, 2000), Вищій школі суспільної служби імені Роберта Ваґнера Нью-Йоркського університету (2001 р.).

Біографія та громадсько-політична діяльністьРедагувати

Працювати почав з восьмого класу приймачем макулатури. Після закінчення школи був курсантом Лієпайського морехідного училища, механіком на Республіканському телецентрі, адміністратором на Українському телебаченні та репортером у спортивній редакції Держтелерадіо УРСР. Перші публікації мав у «Вечірньому Києві».

У 1983—1984 роках працював у місті Ачинську Красноярського краю у місцевих газетах, на районному радіо, завлітом у драмтеатрі. По поверненню до Києва — кореспондент «Спортивної газети», спортивний оглядач у «Київській правді» та журналі «Україна». Далі — редактор «Радіо „Київ“», що мовило на всі країни світу. Один із двох засновників «Радіо ROKS Україна» — першої в Україні незалежної приватної радіостанції.

У 1989 році перед установчими зборами прийшов у Народний Рух України. У 1990 році відкрив громадський прес-центр Народного Руху і Народної Ради — першої опозиції у Верховній Раді України. Поширював у засобах масової інформації матеріали про діяльність Комітету підтримки Литви, створеного з ініціативи Руху.

З 1991 року прес-секретар Вячеслава Чорновола, якого Народний Рух висунув кандидатом у перші президенти України. Очолював агенцію «Рух-прес», яка стояла біля витоків української вільної журналістики, редактор політвідділу газети Вячеслава Чорновола «Час/Тіме».

У 1995-96 рр. зробив серію автобіографічних телеспогадів Леха Валенси, Станіслава Шушкевича, Вітаутаса Ландсбергіса та інших видатних діячів у межах міжнародного проекту «Усна історія Незалежної України». Ориґінали цієї унікальної відеобібліотеки на довічному зберіганні в архіві Гарвардського університету.

У 1996 році за завданням Вячеслава Чорновола таємно вивіз із Білорусі в Україну лідера Білоруського Народного Фронту Зянона Пазьняка, на якого полював КҐБ за опозиційну діяльність проти президента Олександра Лукашенка.

У 1998 році за поданням Вячеслава Чорновола затверджений Верховною Радою членом Громадської ради Суспільного телерадіомовлення України.

1998—2001 — головний консультант фракції Руху у Верховній Раді.

У 2000 році упорядкував і власним коштом видав першу книжку австралійської журналістки Марійки Галабурди-Чигрин «Україно моя, Україно…»

Першим в Україні видав збірку документів про державну допомогу сім'ям з дітьми. Організував збір коштів на видання посмертної книги легендарного українського журналіста Сергія Набоки «Увага № 0». Пожертвував 1000 доларів на видання українського перекладу книги англійського журналіста Ярослава Кошіва «Обезголовлений» про трагічну долю Георгія Гонгадзе.

У 2004 році першим видав критичні книжки своїх друзів про Віктора Ющенка.

Цього ж року провів перший чемпіонат України з доміно серед журналістів під гаслом «Забий козла!», видав перші в Україні пародійні гральні карти «Тусовочна колода» з шаржами на знаних політиків.

У 2009 році написав книжку про Юлію Тимошенко — «Юленька Золотенька рученька», яку дарує лише знайомим, щоб уникнути звинувачень в «чорному піарі».

2010 році — керівник прес-центру Віктора Януковича на виборах-2010.

Організовував українських журналістів у поїздки на Олімпіади в Барселону та Сідней, на інавгурації президента Чечні Аслана Масхадова і президента США Джорджа В. Буша, на саміти НАТО у Празі та Бухаресті, на другий з'їзд депутатів рад усіх рівнів у Сіверськодонецьку.

У листопаді 2016 року став співзасновником та головним редактором інформаційного агенства «Alibi.net.ua»[2].

ЗацікавленняРедагувати

Любить твори Миколи Гоголя, Василя Стефаника, Ярослава Гашека (Дмитро зібрав усі книги Гашека, перекладені українською), Василя Стуса, особливо цінує статті Івана Франка, щоденники Сергія Єфремова, філософію Євгена Сверстюка, публіцистику Вячеслава Чорновола та Адама Міхніка.

Захоплення — ексклюзивна політична література, шанувальник цирку, верлібру та швабського пива.

ПриміткиРедагувати

  1. Дмитро Понамарчук: Після всього Янукович мав Тимошенко стерти…. glavcom.ua. 16.02.2010. Архів оригіналу за 15.03.2017. Процитовано 14.03.2017. 
  2. Alibi.net.ua. Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 17 травня 2017. 

ДжерелаРедагувати

  • Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову.- Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, Редакція щорічника «Україна. Наука і культура», Український народний рух. — 2000.
  • Поровський М. Тільки РУХом життя і обіймеш… Повість спогад. Рівне: ПП Лапсюк, 2009.
  • Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову. Видання друге — Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана .
  • Віктор Янукович та Дмитро Понамарчук: керівник прес-центру Віктора Януковича на виборах-2010 Дмитро Понамарчу https://web.archive.org/web/20180415191706/https://photo.unian.net/ukr/detail/284427.html