Відкрити головне меню

Михайло Пивницький (пол. Michał Piwnicki; 29 вересня 1771 — 29 травня 1845, Житомир) — релігійний діяч РКЦ. Другий з ряду Луцько-Житомирських єпископів (18311845).

Михайло Пивницький
2-й Єпископ Луцько-Житомирський
23 червня 1828 — 29 травня 1845
Обрання: 23 червня 1828
Церква: Римо-Католицька церква
Попередник: Каспер Цецішовський
Наступник: Каспер Боровський
Титулярний єпископ Рамата
3 липня 1826 — 23 червня 1828
Обрання: 3 липня 1826
Попередник: Patrick MacMullan
Наступник: Franz Laurenz (Johannes Franz Ignatius) Mauermann, O. Cist.
Єпископ-коад'ютор Луцько-Житомирської дієцезії
3 липня 1826 — 23 червня 1828
Обрання: 3 липня 1826
Церква: Римо-Католицька церква
 
Альма-матер: Вільнюський університет
Науковий ступінь: доктор богослов'я, доктор церковного і цивільного права
Народження: 29 вересня 1771(1771-09-29)
Нєсухоєже, Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита, тепер Воля, Ковельський район, Волинська область, Україна Україна
Смерть: 29 травня 1845(1845-05-29) (73 роки)
Житомир, Flag of Russia.svg Російська імперіяУкраїна Україна
Священство: 5 листопада 1795
Єп. хіротонія: 5 травня 1827

ЖиттєписРедагувати

Закінчив греко-католицьку духовну семінарію у Вільно. Під час студій був свідком остаточного занепаду існування Речі Посполитої Обох Народів. Рукоположений на священика 5 листопада 1795 року єпископом Арсенієм Ґловнєвським — греко-католицьким єпископом-коад'ютором Володимирської і Берестейської єпархії[1]. У 17951797 роках Пивницький був професором теології в унійній духовній семінарії у Володимирі-Волинському.

У 1797 році перейшов на латинський обряд, був призначений каноніком Київського катедрального капітулу і обійняв посаду секретаря і керівника єпископської канцелярії в Житомирі. У березні 1815 року Віленський Університет присвоїв йому титул доктора теології і обох прав.

За рекомендацією його попередника єпископа Каспера Цецішовського цар Олександр І призначив Павницького 31 травня 1824 року коад'ютором Луцько-Житомирської дієцезії. Апостольська Столиця відволікала із затвердженням цієї номінації — лише 3 липня 1826 папа Лев XII призначив його титулярним єпископом Рамата (Рама). Фактично почав управляти Луцькою дієцезією в 1827 році, коли єпископа Цецішовського призначили Могильовським архієпископом. Перебував біля нього у Санкт-Петербурзі. Після смерті Каспера Казимира Цецішовського (28 квітня 1831), єпископ Пивницький оселився на постійно в Луцьку і особисто керував, довіреною йому дієцезією.

За управління єпископа Михайла Пивницького, Луцька дієцезія пережила «цілий ряд болісних днів». Спершу листопадове повстання, його занепад, який привів до болісного наслідку для Церкви у вигляді скасування багатьох костелів (у тому числі 28 монастирів і духовної семінарії у Луцьку). Монастирські добра і маєтки були забрані до російської державної скарбниці. За царськими указами також поступово ліквідовували парафіяльні греко-католицькі та латинські школи, забороняли будувати нові та ремонтувати старі костели. Згідно з указом царського уряду свою резиденцію, разом із консисторією і семінарію, в 1844 році мусив перенести до Житомира. Більше як сто років Луцьк не був самостійною адміністративною одиницею Католицької Церкви.

Після смерті єпископа Михайла Пивницького розпочалися довгі перерви в наступництві Луцько-Житомирських пастирів, це зроблено царським урядом із метою, щоб допровадити Церкву на цих теренах до занепаду. Перший етап тривав біля трьох років. Дієцезією почав управляти «освічений, побожний і ревний прелат Луцької катедри» о. Станіслав Ловецький.

ПриміткиРедагувати

  1. Cheney, David M. Bishop Michal Piwnicki [Catholic-Hierarchy]. www.catholic-hierarchy.org. Процитовано 2016-03-14. 

ДжерелаРедагувати

  • Інна Шостак. Луцько-Житомирська Римо-Католицька дієцезія наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття. — Білий Дунаєць — Острог, 2005.
  • Ks. Witold Józef Kowalów. Biskup Michał Piwnicki (1831—1845) // Wołanie z Wołynia. — nr. 5 (18) z września-października 1997. — S. 36-37. (пол.)
  • Krzysztof Rafał Prokop. Sylwetki biskupów łuckich. — Biały Dunajec — Ostróg 2001. — S. 174—178. (пол.)

ПосиланняРедагувати