Петровський Артур Володимирович

Петровський Артур Володимирович (14 травня 1924 — 2 грудня 2006) — радянський і російський психолог, фахівець в галузі історії психології, соціальної психології та психології особистості. Доктор психологічних наук (1965), професор (1967), член-кореспондент (1968), дійсний член (1971) і віце-президент АПН СРСР (1976—1979), президент РАО (1992—1997).

Петровський Артур Володимирович
Народився	14 травня 1924(1924-05-14) Севастополь, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР
Помер	2 грудня 2006(2006-12-02) (82 роки) Москва, Росія
Поховання	Головинське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	психолог
Галузь	психологія
Alma mater	МДУ і Московський міський педагогічний інститут імені Володимира Потьомкінаd
Науковий ступінь	доктор психологічних наук
Вчене звання	професор
Відомі учні	Mikhail Kondratyevd
Знання мов	російська
Заклад	Московський міський педагогічний інститут імені Володимира Потьомкінаd, Московський педагогічний державний університет і Psychological Institute of the Russian Academy of Educationd
Нагороди

Біографія

Народився в Севастополі. 1947 року закінчив філологічний факультет Московського міського педагогічного інституту (ММПІ) ім. В. П. Потьомкіна, в 1950 році там же захистив кандидатську дисертацію, присвячену психологічним поглядам А. Н. Радищева, після цього два роки викладав в Вологодському педінституті. Повернувшись на роботу в ММПІ, продовжив дослідження в області історії психології і в 1965 році захистив докторську дисертацію з історії радянської психології. З 1965 по 1971 рік завідував кафедрою психології ММПІ. З 1972 по 1991 рік був завідувачем лабораторії психології особистості Психологічного інституту РАО. 1968 року обраний членом-кореспондентом АПН СРСР, з 1971 року — дійсний член АПН СРСР. З 1968 по 1976 рік — академік-секретар Відділення психології та вікової психології, в 1976—1979 роках — віце-президент АПН СРСР. 1991 року був призначений президентом-організатором Російської академії освіти, з 1992 по 1997 рік був її президентом.

Основні ідеї

А. В. Петровський сформулював оригінальну концепцію, що описує динаміку розвитку соціальних груп — теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин. Відповідно до цієї теорії, стосунки, що складаються в групі, мають багатошаровий характер. Можна виділити поверхневий шар безпосередніх взаємин, який утворюють насамперед, стосунки взаємної симпатії та антипатії між членами групи, і більш глибинний шар взаємин, опосередкований цілями і завданнями спільної діяльності. Ступінь того, наскільки опосередкованими є взаємини у певній групі, визначає один вектор групового розвитку. Другий вектор — ступінь асоціальності або просоціальності групової діяльності. Поєднання цих двох параметрів визначає тип групи. В рамках даної типології виділено сім основних типів груп: група високого рівня розвитку — типу колективу і корпоративне угруповання, групи середнього рівня розвитку — просоціальна і антисоціальна кооперації, групи низького рівня розвитку — просоціальна і асоціальна асоціації, дифузна група [3]. В рамках даної теорії було переосмислено низку явищ групової динаміки. Наприклад, конформізм і нонконформізм як форми реакцій індивіда на тиск групи характерні для груп низького рівня розвитку (асоціацій та кооперацій), а групам більш високого рівня розвитку властивий такий тип поведінки як самовизначення особистості в групі. Іншим напрямком досліджень А. В. Петровського було дослідження процесів розвитку особистості. На його думку, розвиток особистості можна описати як процес входження в соціум, як постійну зміну різних спільнот, в які він входить і кожне з таких входжень є етапом на шляху його розвитку. Незалежно від типу і рівня розвитку таких спільнот, людина проходить універсальні стадії входження в спільноту, вирішуючи при цьому завдання, які постають перед ним. Виділено три таких універсальних стадії (адаптація / дезадаптація, індивідуалізація / деіндивідуалізація, інтеграція / дезінтеграція), у віковій періодизації цим стадіям відповідають дитинство, отроцтво і юність. З позиції цього підходу, А. В. Петровський піддав критиці принцип провідної діяльності як підстави для побудови вікової періодизації.

Науково-просвітницька діяльність

А. В. Петровський був автором, співавтором і редактором великої кількості підручників з психології для вищих навчальних закладів (ВНЗ). Перший підручник був написаний ним 1956 року в співавторстві з Г. А. Фортунатовою і витримав три видання. Широко відомі також підручники загальної психології (перше видання — 1970) і вікової та педагогічної психології (перше видання — 1973) для педагогічних ВНЗ [8], котрі виходили під його редакцією. А. В. Петровський — автор численних науково-популярних книг і статей з психології. Був консультантом низки науково-популярних фільмів з яких найбільш відомі «Я та інші», «Сім кроків за обрій», а також художнього фільму «Опудало».

Основні роботи

• Петровський А. В. Особистість. Діяльність. Колектив. — М .: Політіздат, 1982. — 255 с. — (Над чим працюють, про що сперечаються філософи).
• Петровський А. В. Питання історії і теорії психології. Вибр. праці. — М .: Педагогіка, 1984. — 271 с. — (Праці дійсних членів і членів-кореспондентів АПН СРСР).
• Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Основи теоретичної психології. — М .: Инфра-М, 1998. — 525 с. — (Вища освіта). — ISBN 5-86225-812-4
• Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Психологія. — М .: Академія, 2002. — 512 с.
• Петровський А. В. Психологія і час. — СПб. : Пітер, 2007. — 448 с. — (Майстри психології). — ISBN 978-5-469-01675-5
• Петровський А. В., Слободчиков В. І., Бим-Бад Б. М., Громико Ю. В. Завдання та напрями перебудови педагогічної науки // Питання психології 1988. № 2, с.14.