Петренко Кирило Гаррійович
Кири́ло Га́ррійович Петре́нко (нар. 1972, Омськ, СРСР) — австрійський диригент російського походження, музичний директор Баварської державної опери і головний диригент Берлінського філармонічного оркестру з сезону 2019/2020.
| Петренко Кирило Гаррійович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 11 лютого 1972[1] (52 роки) |
| Місце народження | Омськ, РРФСР, СРСР[2][1] |
| Громадянство | СРСР, Австрія і Німеччина |
| Професії | диригент, музичний режисер |
| Освіта | Віденський університет музики й виконавського мистецтва |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Баварська державна опера |
| Нагороди | |
 Файли у Вікісховищі | |
Життєвий і творчий шлях ред.
Народився в музичній єврейській родині[3][4]. Батько, заслужений артист РРФСР Гаррі Петренко (уродженець Львова), був першою скрипкою Омського симфонічного оркестру, а на початку 1990-х років — диригентом і концертмейстером камерного оркестру Arpeggione Hohenems[5][6]; мати — музикознавець Ольга Давидівна Петренко (уроджена Вайнтрауб, нар. 1945), працювала лектором в Омській філармонії[7][8][9][10]. Музикою почав займатися з шести років. Навчався в музичній школі по класу фортепіано. У 11-річному віці дебютував як соліст в супроводі Омського симфонічного оркестру. Пізніше навчався в Омському музичному училищі ім. В. Я. Шебалина на двох відділеннях: фортепіанне виконавство і теорія музики.
У 1990 році емігрував разом з батьками до Австрії, де батько отримав місце скрипаля симфонічного оркестру Форарльберг[de] в Фельдкірхі і музичного педагога в місті Брегенц (пізніше він також викладав у Мексиці)[11]. Кирило здобув середню спеціальну освіту як піаніст в консерваторії Форарльберг[de] у Фельдкірхі, потім навчався диригування у Віденській вищій музичній школі (нині Віденський університет музики й виконавського мистецтва) по класу Уроша Лайовіца.
Дебютував як оперний диригент в 1995 році в Форарльберг, продиригувавши оперою Бенджаміна Бріттена «Давайте створимо оперу».
З 1997 по 1999 рік виконував обов'язки капельмейстера у Віденської народній опері[12].
З 1999 по 2002 рік Кирило Петренко обіймав посаду музичного директора Мейнінгенського театру.
У 2001 році був художнім керівником вистави Христини Меліц «Кільце Нібелунгів» Вагнера, яка проходила чотири вечори поспіль і зробила Петренка всесвітньо відомим[13].
У 2002—2007 роках був головним диригентом Берлінської комічної опери.
У 2013 році до Петренко отримав посаду музичного керівника Баварської державної опери[14].
З 2013 року — диригент Байройтського фестивалю (диригував тетралогією «Кільце Нібелунгів»).[15]
22 червня 2015 року Кирило Петренко був обраний наступним головним диригентом Берлінського філармонічного оркестру після Саймона Реттла; відзначається, що він стане першим головним диригентом єврейського походження і першим вихідцем з Росії за всю 133-річну історію цього колективу і третім головним диригентом великого оркестру Німеччини після Девіда Баренбойма й Івана Фішера[16][17][18].
Випустив низку CD з творами Анатолія Лядова, Ганса Пфіцнера (опера «Палестрина»), Франца Шмідта, Сергія Рахманінова, Йозефа Сука (комплект симфонічних творів з трьох компакт-дисків).
Лауреат премії Міжнародної оперної премії 2014 року[19] (за постановку опери «Христина, королева Шведська» Якопо Форон).
З серпня 2019 року є художнім керівником і головним диригентом Берлінського філармонічного оркестру.
У 2014 році в часи Анексії Криму Росією, Петренко закликав до пошуку політичних рішень, що поважали би суверенітет України.[20]
Петренка називають «одним з найяскравіших і серйозних російських диригентів, які отримали найширше визнання за останні кілька років»[21].
Примітки ред.
- ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #135356296 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Celebrated opera makers. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Kirill Petrenko wird Chef der Philharmoniker
- ↑ Kammerorchester Arpeggione Hohenems. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Kontur Magazin Herbst/Winter 2010/11 (s. 46—47)
- ↑ Омский камерный оркестр. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 22 червня 2015.
- ↑ Мюнхен сдался Петренко. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ «Ich will nicht das abgelutschte Repertoire spielen». Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Маленькие руки. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Disappointing Mahler Eighth in Bregenz Despite Kirill Petrenko's Best Efforts. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Internationales Biographisches Archiv (нім.). Munzinger Archiv. 19 січня 2016. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2019.
- ↑ Luehrs-Kaiser, Kai (4 квітня 2006). Kirill Petrenko steht für einen neuen Dirigententypus (нім.). Welt online. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
- ↑ Кирилл Петренко возглавил Баварскую оперу. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 23 березня 2022.
- ↑ Bayreuther Festspiele » English » Programme » Performance Database » Person. Архів оригіналу за 3 лютого 2013. Процитовано 30 січня 2013.
- ↑ Kirill Petrenko to succeed Sir Simon Rattle as Berlin Philharmonic artistic director. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Kirill Petrenko the surprise successor to Simon Rattle at Berlin Philharmonic. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Berlin Philharmonic Elect Kitill Petrenko as Music Director. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Opera Awards 2014. The 2014 winners (англ.). The International Opera Awards. 7 квітня 2014. Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
- ↑ Dirigent Petrenko besorgt über Lage in Ukraine. Focus. 3 March 2014. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 10 January 2016.
- ↑ Большой театр заключает долгосрочные контракты с пятью дирижерами | Культура и шоу-бизнес | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 9 лютого 2011. Процитовано 6 січня 2020.