Петренко Кирило Гаррійович

Кири́ло Га́ррійович Петре́нко (нар. 1972, Омськ, СРСР) — австрійський диригент російського походження, музичний директор Баварської державної опери і головний диригент Берлінського філармонічного оркестру з сезону 2019/2020.

Петренко Кирило Гаррійович
Основна інформація
Дата народження 11 лютого 1972(1972-02-11)[1] (52 роки)
Місце народження Омськ, РРФСР, СРСР[2][1]
Громадянство СРСР, Австрія і Німеччина
Професії диригент, музичний режисер
Освіта Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Інструменти фортепіано
Жанри класична музика
Заклад Баварська державна опера
Нагороди
CMNS: Файли у Вікісховищі

Життєвий і творчий шлях ред.

Народився в музичній єврейській родині[3][4]. Батько, заслужений артист РРФСР Гаррі Петренко (уродженець Львова), був першою скрипкою Омського симфонічного оркестру, а на початку 1990-х років — диригентом і концертмейстером камерного оркестру Arpeggione Hohenems[5][6]; мати — музикознавець Ольга Давидівна Петренко (уроджена Вайнтрауб, нар. 1945), працювала лектором в Омській філармонії[7][8][9][10]. Музикою почав займатися з шести років. Навчався в музичній школі по класу фортепіано. У 11-річному віці дебютував як соліст в супроводі Омського симфонічного оркестру. Пізніше навчався в Омському музичному училищі ім. В. Я. Шебалина на двох відділеннях: фортепіанне виконавство і теорія музики.

У 1990 році емігрував разом з батьками до Австрії, де батько отримав місце скрипаля симфонічного оркестру Форарльберг[de] в Фельдкірхі і музичного педагога в місті Брегенц (пізніше він також викладав у Мексиці)[11]. Кирило здобув середню спеціальну освіту як піаніст в консерваторії Форарльберг[de] у Фельдкірхі, потім навчався диригування у Віденській вищій музичній школі (нині Віденський університет музики й виконавського мистецтва) по класу Уроша Лайовіца.

Дебютував як оперний диригент в 1995 році в Форарльберг, продиригувавши оперою Бенджаміна Бріттена «Давайте створимо оперу».

З 1997 по 1999 рік виконував обов'язки капельмейстера у Віденської народній опері[12].

З 1999 по 2002 рік Кирило Петренко обіймав посаду музичного директора Мейнінгенського театру.

У 2001 році був художнім керівником вистави Христини Меліц «Кільце Нібелунгів» Вагнера, яка проходила чотири вечори поспіль і зробила Петренка всесвітньо відомим[13].

 
Петренко під час одного з концертів Берлінського філармонічного оркестру

У 2002—2007 роках був головним диригентом Берлінської комічної опери.

У 2013 році до Петренко отримав посаду музичного керівника Баварської державної опери[14].

З 2013 року — диригент Байройтського фестивалю (диригував тетралогією «Кільце Нібелунгів»).[15]

22 червня 2015 року Кирило Петренко був обраний наступним головним диригентом Берлінського філармонічного оркестру після Саймона Реттла; відзначається, що він стане першим головним диригентом єврейського походження і першим вихідцем з Росії за всю 133-річну історію цього колективу і третім головним диригентом великого оркестру Німеччини після Девіда Баренбойма й Івана Фішера[16][17][18].

Випустив низку CD з творами Анатолія Лядова, Ганса Пфіцнера (опера «Палестрина»), Франца Шмідта, Сергія Рахманінова, Йозефа Сука (комплект симфонічних творів з трьох компакт-дисків).

Лауреат премії Міжнародної оперної премії 2014 року[19] (за постановку опери «Христина, королева Шведська» Якопо Форон).

З серпня 2019 року є художнім керівником і головним диригентом Берлінського філармонічного оркестру.

У 2014 році в часи Анексії Криму Росією, Петренко закликав до пошуку політичних рішень, що поважали би суверенітет України.[20]

Петренка називають «одним з найяскравіших і серйозних російських диригентів, які отримали найширше визнання за останні кілька років»[21].

Примітки ред.

  1. а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #135356296 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. Celebrated opera makers. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
  4. Kirill Petrenko wird Chef der Philharmoniker
  5. Kammerorchester Arpeggione Hohenems. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
  6. Kontur Magazin Herbst/Winter 2010/11 (s. 46—47)
  7. Омский камерный оркестр. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 22 червня 2015.
  8. Мюнхен сдался Петренко. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
  9. «Ich will nicht das abgelutschte Repertoire spielen». Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
  10. Маленькие руки. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
  11. Disappointing Mahler Eighth in Bregenz Despite Kirill Petrenko's Best Efforts. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 6 січня 2020.
  12. Internationales Biographisches Archiv (нім.). Munzinger Archiv. 19 січня 2016. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2019.
  13. Luehrs-Kaiser, Kai (4 квітня 2006). Kirill Petrenko steht für einen neuen Dirigententypus (нім.). Welt online. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
  14. Кирилл Петренко возглавил Баварскую оперу. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 23 березня 2022.
  15. Bayreuther Festspiele » English » Programme » Performance Database » Person. Архів оригіналу за 3 лютого 2013. Процитовано 30 січня 2013.
  16. Kirill Petrenko to succeed Sir Simon Rattle as Berlin Philharmonic artistic director. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
  17. Kirill Petrenko the surprise successor to Simon Rattle at Berlin Philharmonic. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
  18. Berlin Philharmonic Elect Kitill Petrenko as Music Director. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
  19. Opera Awards 2014. The 2014 winners (англ.). The International Opera Awards. 7 квітня 2014. Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  20. Dirigent Petrenko besorgt über Lage in Ukraine. Focus. 3 March 2014. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 10 January 2016.
  21. Большой театр заключает долгосрочные контракты с пятью дирижерами | Культура и шоу-бизнес | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 9 лютого 2011. Процитовано 6 січня 2020.