Паїсій II Константинопольський
Паїсій II Кіумурцоглу ( грец. Παΐσιος Β΄ Κιουμουρτζόγλου, ? – 11 грудня 1756) — чотириразовий Вселенський Константинопольський Патріарх XVIII столітті.[1]
| Паїсій II Константинопольський | |
|---|---|
| Народився |
17 століття Кайсері, Туреччина |
| Помер |
11 грудня 1756 Хейбеліада, Принцівські острови, Стамбул, Османська імперія |
| Діяльність | православний священник |
| Посада | Константинопольський патріархат |
| Конфесія | православ'я |
Життєпис ред.
Паїсій народився в Кесарії, його родинне ім’я було Кіумуртзоглу (турецьке ім’я, поширене переважно серед греків із Каппадокії Караманлі). Ймовірно, він рано переїхав до Стамбула і став митрополитом Нікомідії до 1716 року[2]:186 ймовірно в 1712 р.[3]
Вперше Паїсій був обраний Патріархом Константинопольським 20 листопада 1726 року, в день, коли Каллінік III був знайдений мертвим від серцевого нападу перед його вступом на престол: Паїсій був негайно обраний фракцією, яка раніше обрала Каллініка, щоб запобігти поверненню на престол Єремія III.[2]:47 Перші роки його правління ознаменувалися зіткненнями з фракцією, що скупчилася навколо громади Кесарії, головними представниками якої були Єремія III, а пізніше Неофіт VI, незважаючи на те, що сам Паїсій народився в цьому місті. У 1731 році ця фракція намагалася скинути його з влади та відновити Єремію, але зазнала невдачі. Друга спроба у вересні 1732 була успішною, коли його скинув Єремія III.[3] Коли Єремії згодом довелося піти у відставку через проблеми зі здоров’ям, за ним прийшов патріарх з Нікомедії (Серафим I), а пізніше знову патріарх з Кесарії (Неофіт VI), який правив шість років.
Правління Неофіта VI завершилося рішенням великого візира, який дозволив Паїсію бути повторно призначеним на другий термін у серпні 1740 року. Проте через три роки, у травні 1743 року, Паїсій був скинутий османською владою через фінансові проблеми, а Неофіт VI був відновлений.[3]
Третє правління Паїсія почалося в березні 1744 року, коли він скинув Неофіта. Однак незабаром після цього з’явився новий опонент: митрополит Нікомідійський і майбутній патріарх Кирило V Каракаллос, який висловив скарги проти нього і зміг скинути його 28 вересня 1748 року. Скарги були пов’язані головним чином з фінансовим управлінням Паїсія мілетом, тобто християнською громадською громадою, керованою патріархом: щоб зменшити високі борги, Паїсій збільшив податки, зокрема для мирян, і це викликало його невдоволення.[3]
Четвертий термін Паїсія ІІ був перервою в правлінні Кирила V і почався в останні дні травня 1751 року, коли Кирило був фактично скинутий митрополитами як через його розпорядження про податки, так і через його тверду позицію на користь необхідності відновлення — хрещення навернених вірмен і латинників. Однак Кирила підтримала значна частина населення та демагогічний монах Авксентій, який підбурював заворушення, що завершилися жорстоким нападом на Патріархат і захопленням самого Паїсія.[4] Згодом Паїсій був скинутий, а Кирило V був поновлений на посаді 7 вересня 1752 року після подарунку османській владі 45 000 піастрів.[5]
Після свого четвертого й останнього скинення Паїсій усамітнився в монастирі Камаріотісса на острові Халкі, де й помер 11 грудня 1756 року[3].
Примітки ред.
- ↑ Παΐσιος Β'. Ecumenical Patriarchate. Процитовано 28 червня 2011.(гр.)
- ↑ а б Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate. Wildside Press LLC. с. 41,47,186. ISBN 978-1-4344-5876-6.
- ↑ а б в г д Moustakas Konstantinos. Παΐσιος Β΄ Κωνσταντινουπόλεως. Encyclopaedia of the Hellenic World, Asia Minor. Процитовано 28 червня 2011.(гр.)
- ↑ Frazee, Charles (2006). Catholics and sultans : the church and the Ottoman Empire, 1453–1923. London: Cambridge University Press. с. 160—2. ISBN 0-521-02700-4.
- ↑ Papadopoullos, Theodōros (1952). Studies and documents relating to the history of the Greek Church and people under Turkish domination. Brussels. с. 166.
Джерела ред.
- Frazee, Charles A. (2006). Catholics and Sultans: The Church and the Ottoman Empire 1453–1923. Cambridge: Cambridge University Press.