Палаццо-деї-Консерваторе (італ. Palazzo dei Conservatori) — ренесансна будівля на Капітолійській площі в Римі. У палаці знаходиться більша частина експонатів Капітолійських музеїв.

Палаццо-деї-Консерваторе

Muzeum Kapitolinskie.JPG

41°53′34″ пн. ш. 12°28′58″ сх. д. / 41.89299722002777315° пн. ш. 12.482811110028° сх. д. / 41.89299722002777315; 12.482811110028Координати: 41°53′34″ пн. ш. 12°28′58″ сх. д. / 41.89299722002777315° пн. ш. 12.482811110028° сх. д. / 41.89299722002777315; 12.482811110028
Країна Flag of Italy.svg Італія[1]
Розташування Municipio IId[1]
Тип палаццо
Поверхів 2
Стиль Архітектура Відродження
Архітектор Мікеланджело Буонарроті
Адреса Капітолійська площаd

Палаццо-деї-Консерваторе. Карта розташування: Італія
Палаццо-деї-Консерваторе
Палаццо-деї-Консерваторе
Палаццо-деї-Консерваторе (Італія)
CMNS: Палаццо-деї-Консерваторе у Вікісховищі
Палаццо консерваторе

ІсторіяРедагувати

Початок музеєм поклав папа Сікст IV у 1471, передавши в дар «народу Римa» збори античної бронзи, що розміщувалися до того часу у стінах Латерана.

Говорять про «музеї» у множині, так як пізніше до оригінальної колекції стародавніх скульптур була додана папою Бенедиктом XIV у XVIII столітті картинна галерея. Відкритий для громади у 1734 році, під час понтифікату Климента XII, його вважають першим відкритим музеєм у світі. Місце, де мистецтво було для всіх, а не тільки його власників.

АрхітектураРедагувати

Палаццо-деї-Консерваторе створений у колосальному ордері, у якому два поверхи палацу об'єднані великими коринфськими пілястрами. Портик, збільшений під час папи Олександра VII, який підносять іонічні колони. Мікеланджело планував вікна з едикулами та балконом. Середнє велике вікно додане пізніше Джакомо делла Порта, який і здійснив будівництва палацу. Мікеланджело після смерті у 1564 залишає плани для Палаццо консерваторе. Джакомо делла Порта будує між 1574 та 1599 сам палац у стилі маньєризму, та використанням колосального ордера.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

Капітолійські музеї

ПосиланняРедагувати

  1. а б archINFORM — 1994.