Павленко Оксана Трохимівна

Оксана Трохимівна Павленко (12 лютого 1895, Валява — 1991) — українська радянська художниця. Майстер монументального та станкового живопису, художньої кераміки, рисунку. Досконало володіла техніками фрески, створювала жіночі портрети, монументальні розписи, а також українську ікону. Майстер — авангардист.

Оксана Трохимівна Павленко
Павленко Оксана Трохимівна.jpg
Народження 12 лютого 1895
Валява, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 21 квітня 1991
  Москва
Громадянство Російська імперія, СРСР
Діяльність художниця

БіографіяРедагувати

Народилась 12 лютого 1895 році в селі Валяві (нині Городищенського району Черкаської області)[1] у родині селянина Трохима Павленка, який працював «счетчиком» при панській економії у селі Свинарка. У 1914 році закінчила гімназію для дівчат у Черкасах. Протягом 1914—1917 років навчалася в Київському художньому училищі у Фотія Красицького, де тісно спілкувалася з А. Г. Петрицьким, Єлевою Костянтином та Падалкою Іваном.[2].

У 1922 році закінчила Академію мистецтв. Учениця професора М. Бойчука.

 
Сидять: Іван Падалко, Олена Кричевська, А. Лисецька, Михайло Бойчук: стоять: Марія Трубецька, Тимко Бойчук, О. Просяниченко. Сергій Колос, Антоніна Іванова, Роберт Лісовський. Київ. 1920

Вона єдина з плеяди «бойчукістів» (школи українського монументалізму), кому вдалося пережити «сталіномор». Практично усі вони були репресовані, а їх роботи знищені, поприідеологічну підтримку Радянської влади. Коли почалося переслідування бойчукістів, у 1929 році Оксана Павленко отримала запит на викладацьку роботу в Москві. Це її й врятувало, вона залишилася єдиною не репресованою з усіх учнів і учениць Бойчука. Павленко зберегла і передала до музеїв заборонені радянською владою роботи своїх друзів-бойчукістів, які їй вдалося врятувати[3].

З 1925 Оксана Павленко була членом «Асоціації революційного мистецтва України». Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940—1949)[4].

З 1929 року постійно мешкала в Москві де впроваджувала практики українських монументалістів.

Залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози».

  …Якби в людину не було закладено здатності до удосконалення, надії на краще – краще в ній самій. То який був би сенс в Існуванні людини? Подумайте, навіщо було б тоді народжуватися людині, а людству існувати?.

За себе поручуся: без мистецтва я й дня прожити б не змогла… Працювати щодня, щогодини. Працювати, як чорний віл, тоді, може, і вийде щось. Не інакше…

Оксана Павленко[5].

 

Померла художниця 21 квітня в 1991 році у Москві.


Викладацька діяльністьРедагувати

Мисткиня займалася викладацькою діяльністю в:

- Межигірському художньо-керамічному технікумі протягом 1922—1927 рр., директором якого на той час був В. Седляр[5]

- У лютому 1929 року О.Павленко отримала офіційне запрошення на викладацьку роботу у ВХУТЕІНі;

- Інституті силікатів у Москві (1929—1931);

- Московському Поліграфічному інституті (1931—1933);

- Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950—1951).

ТворчістьРедагувати

У 1919 році студентку першокурсницю Оксану Павленко, разом з І. Падалкою та В. Седлярем, професор М. Бойчук запросив до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв (які знищено 1934 року після реорганізації інституту)[6].

Художниця разом з угорським художником Белою Уітцем виїхали у Фрунзе (Киргизія), де разом займалися розписами урядових будівель. Оксана Павленко розробила ескізи та стала "автором проєкту герба Киргизької РСР.

У 1919 році брала участь в художньо-монументальному оформленні Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з'їзду волвиконкомів, а у 1921 році театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад, в роботі над ескізами оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936—1938), розписах на ВДНГ СРСР (1938—1940, 1951—1954).

У 1933—1935 роках художниця в Україні перебувала наїздами, брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові, де створила тричастинну композицію «Фізкультура і спорт».

  Я заготовила ескізи... — і поступово, їздячи з Москви, восени 1934 року закінчила свою фреску, — згадувала О.Павленко, — А будинок був ще не готовий, вікна не вставлені.., було дуже холодно і вогко, протяги дикі.., а ще й темно. Лампочка на тисячу ват, — от я очі свої там і лишила...[7].  

Продовж 1936—1938 років вона створила низку фресок в Урядовому палаці у Фрунзе та на Всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві (1938—1940, 1951—1954).

У Черкаському художньому музеї зберігається біля сотні її робіт.

РоботиРедагувати

КартиниРедагувати

«Марійка» (1920);

«Жниця» (1920);

«Тіпає Коноплі» (1920);

«Дівчина з яблуками» (початок 1920- х рр.);

«Вулична перекупка» (початок 1920- х рр.);

«Мітинг у селі Нові Петрівці. Зарисовки з натури»(1922);

«Ескіз керамічного посуду» (1920-ті роки);

«Пишуть гасло» (початок 1930- х рр.);

«У хаті» (1920-ті рр.);

«Під яблунею» (1920-ті рр.);

«Делегатки» (1920-ті рр.);

«Комсомолка» (1927);

«Збори делегаток» (1933);

«Хай живе 8 березня!» (1930—1931 рр.);

«На березі»(1950-ті роки);

Станкові темперні роботи 1922—1928 роківРедагувати

«Ліплять пиріжки» (1918);

«Дівчина з Деренківців» (1920);

«Петрівчанська мадонна» (1922);

«Дівчина з відром» (1923);

«Автопортрет» (1925);

«Марійка» (1928).

У даних роботах О.Павленко дотримується принципів українського монументалізму. У центрі уваги художниці — сільська жінка, сповнена щирості й тепла[8].

МалюнкиРедагувати

Малюнки[1]:

«В консультації» (1928);

«Відпочинок на маневрах» (1928);

«Селянка з дитиною»;

«Ескіз керамічного посуду». (1920-ті роки)


Монументальні розписиРедагувати

«Фізкультура і спорт в СРСР»

Фреска «Війна» (1944);

Фреска «Мир» (19449).


Твори повоєнних роківРедагувати

«Ляся. Портрет художниці» (1943);

«Автопортрет» (1968).


ПортретиРедагувати

Портрети[9]:

«Майстер-кераміст Межигір'я»(1924);

«Задумався»(1930);

«За читанням. Скульптор Жозефіна Діндо» (1928);

«Чоловічий портет» (1929);

«Н. В. Яворська» (1930);

«Бела Уітц» (1930-ті роки);

«М. Кашихін з книжками» (1927);

«Манасчі-співець киргизького народного епосу про Манаса» (1936).

Виставкова діяльністьРедагувати

З 1921-го року Оксана Павленко брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та закордонних виставках.

У 19911992 роках, вже після смерті художниці, в Києві та Львові відбулася перша персональна виставка творів Оксани Павленко.

БібліографіяРедагувати

  • Ковальчук О. Михаил Бойчук и его школа // «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
  • Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живопису М.Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя Седляра//Образотворче мистецтво — 2008. — № 4. — С. 40-42; 2009. — № 2. — С. 24-29; 2009. — № 3. — С. 132 −135.
  • Лебедева В. Оксана Павленко. Москва, Советский художник, 1986.
  • Оксана Павленко. Образи часу. Каталог виставки творів. Київ, 1988.
  • Оксана Павленко «Промовте життя моє- і стримайте сльози…»// Наука і культура: Україна: Щорічник/Гол. К..: Т-во «Знання», Вип.21.-1987- С.360-384.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Українська Радянська Енциклопедія в 12 т / гол. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1982. — Т. 8. — С. 116.
  2. Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 228. — ISBN 978-966-577-225-5.
  3. Оксана Павленко. https://femart.livejournal.com. Процитовано 4 жовтня 2019 року. (рос.)
  4. ОКСАНА ПАВЛЕНКО. http://uartlib.org. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  5. а б Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 231. — ISBN 978-966-577-225-5.
  6. Остання з когорти «бойчукістів». https://day.kyiv.ua. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  7. Остання з когорти «бойчукістів». https://day.kyiv.ua. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  8. Ярослав КРАВЧЕНКО. Остання з когорти «бойчукістів» // День. — Вип. №35.-20015.
  9. Наука і культура:Україна: Щорічник / Гол.ред. О.Сенгієнко. — Київ : Т-во "Знання"1966, 1987.-Вип.21. — С. 366-382.