Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Народилась 12 лютого 1895 році в селі Валяві (нині Городищенського району Черкаської області)[1] у родині селянина Трохима Павленка, який працював «счетчиком» при панській економії у селі Свинарка. У 1914 році закінчила гімназію для дівчат у Черкасах. Протягом 1914—1917 років навчалася в Київському художньому училищі у Фотія Красицького, де тісно спілкувалася з А. Г. Петрицьким, Єлевою Костянтином та Падалкою Іваном.[2].

У 1922 році закінчила Академію мистецтв. Учениця професора М. Бойчука.

 
Сидять: Іван Падалко, Олена Кричевська, А. Лисецька, Михайло Бойчук: стоять: Марія Трубецька, Тимко Бойчук, О. Просяниченко. Сергій Колос, Антоніна Іванова, Роберт Лісовський. Київ. 1920

Вона єдина з плеяди «бойчукістів» (школи українського монументалізму), кому вдалося пережити «сталіномор». Практично усі вони були репресовані, а їх роботи знищені, поприідеологічну підтримку Радянської влади. Коли почалося переслідування бойчукістів, у 1929 році Оксана Павленко отримала запит на викладацьку роботу в Москві. Це її й врятувало, вона залишилася єдиною не репресованою з усіх учнів і учениць Бойчука. Павленко зберегла і передала до музеїв заборонені радянською владою роботи своїх друзів-бойчукістів, які їй вдалося врятувати[3].

З 1925 Оксана Павленко була членом «Асоціації революційного мистецтва України». Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940—1949)[4].

З 1929 року постійно мешкала в Москві де впроваджувала практики українських монументалістів.

Залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози».

« …Якби в людину не було закладено здатності до удосконалення, надії на краще – краще в ній самій. То який був би сенс в Існуванні людини? Подумайте, навіщо було б тоді народжуватися людині, а людству існувати?.

За себе поручуся: без мистецтва я й дня прожити б не змогла… Працювати щодня, щогодини. Працювати, як чорний віл, тоді, може, і вийде щось. Не інакше…

Оксана Павленко[5].

»

Померла художниця 21 квітня в 1991 році у Москві.


Викладацька діяльністьРедагувати

Мисткиня займалася викладацькою діяльністю в:

- Межигірському художньо-керамічному технікумі протягом 1922—1927 рр., директором якого на той час був В. Седляр[5]

- У лютому 1929 року О.Павленко отримала офіційне запрошення на викладацьку роботу у ВХУТЕІНі;

- Інституті силікатів у Москві (1929—1931);

- Московському Поліграфічному інституті (1931—1933);

- Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950—1951).

ТворчістьРедагувати

У 1919 році студентку першокурсницю Оксану Павленко, разом з І. Падалкою та В. Седлярем, професор М. Бойчук запросив до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв (які знищено 1934 року після реорганізації інституту)[6].

Художниця разом з угорським художником Белою Уітцем виїхали у Фрунзе (Киргизія), де разом займалися розписами урядових будівель. Оксана Павленко розробила ескізи та стала "автором проєкту герба Киргизької РСР.

У 1919 році брала участь в художньо-монументальному оформленні Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з'їзду волвиконкомів, а у 1921 році театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад, в роботі над ескізами оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936—1938), розписах на ВДНГ СРСР (1938—1940, 1951—1954).

У 1933—1935 роках художниця в Україні перебувала наїздами, брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові, де створила тричастинну композицію «Фізкультура і спорт».

« Я заготовила ескізи... — і поступово, їздячи з Москви, восени 1934 року закінчила свою фреску, — згадувала О.Павленко, — А будинок був ще не готовий, вікна не вставлені.., було дуже холодно і вогко, протяги дикі.., а ще й темно. Лампочка на тисячу ват, — от я очі свої там і лишила...[7]. »

Продовж 1936—1938 років вона створила низку фресок в Урядовому палаці у Фрунзе та на Всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві (1938—1940, 1951—1954).

У Черкаському художньому музеї зберігається біля сотні її робіт.

РоботиРедагувати

КартиниРедагувати

«Марійка» (1920);

«Жниця» (1920);

«Тіпає Коноплі» (1920);

«Дівчина з яблуками» (початок 1920- х рр.);

«Вулична перекупка» (початок 1920- х рр.);

«Мітинг у селі Нові Петрівці. Зарисовки з натури»(1922);

«Ескіз керамічного посуду» (1920-ті роки);

«Пишуть гасло» (початок 1930- х рр.);

«У хаті» (1920-ті рр.);

«Під яблунею» (1920-ті рр.);

«Делегатки» (1920-ті рр.);

«Комсомолка» (1927);

«Збори делегаток» (1933);

«Хай живе 8 березня!» (1930—1931 рр.);

«На березі»(1950-ті роки);

Станкові темперні роботи 1922—1928 роківРедагувати

«Ліплять пиріжки» (1918);

«Дівчина з Деренківців» (1920);

«Петрівчанська мадонна» (1922);

«Дівчина з відром» (1923);

«Автопортрет» (1925);

«Марійка» (1928).

У даних роботах О.Павленко дотримується принципів українського монументалізму. У центрі уваги художниці — сільська жінка, сповнена щирості й тепла[8].

МалюнкиРедагувати

Малюнки[1]:

«В консультації» (1928);

«Відпочинок на маневрах» (1928);

«Селянка з дитиною»;

«Ескіз керамічного посуду». (1920-ті роки)


Монументальні розписиРедагувати

«Фізкультура і спорт в СРСР»

Фреска «Війна» (1944);

Фреска «Мир» (19449).


Твори повоєнних роківРедагувати

«Ляся. Портрет художниці» (1943);

«Автопортрет» (1968).


ПортретиРедагувати

Портрети[9]:

«Майстер-кераміст Межигір'я»(1924);

«Задумався»(1930);

«За читанням. Скульптор Жозефіна Діндо» (1928);

«Чоловічий портет» (1929);

«Н. В. Яворська» (1930);

«Бела Уітц» (1930-ті роки);

«М. Кашихін з книжками» (1927);

«Манасчі-співець киргизького народного епосу про Манаса» (1936).

Виставкова діяльністьРедагувати

З 1921-го року Оксана Павленко брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та закордонних виставках.

У 19911992 роках, вже після смерті художниці, в Києві та Львові відбулася перша персональна виставка творів Оксани Павленко.

БібліографіяРедагувати

  • Ковальчук О. Михаил Бойчук и его школа // «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
  • Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живопису М.Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя Седляра//Образотворче мистецтво — 2008. — № 4. — С. 40-42; 2009. — № 2. — С. 24-29; 2009. — № 3. — С. 132 −135.
  • Лебедева В. Оксана Павленко. Москва, Советский художник, 1986.
  • Оксана Павленко. Образи часу. Каталог виставки творів. Київ, 1988.
  • Оксана Павленко «Промовте життя моє- і стримайте сльози…»// Наука і культура: Україна: Щорічник/Гол. К..: Т-во «Знання», Вип.21.-1987- С.360-384.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Українська Радянська Енциклопедія в 12 т / гол. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1982. — Т. 8. — С. 116.
  2. Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 228. — ISBN 978-966-577-225-5.
  3. Оксана Павленко. https://femart.livejournal.com. Процитовано 4 жовтня 2019 року. (рос.)
  4. ОКСАНА ПАВЛЕНКО. http://uartlib.org. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  5. а б Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 231. — ISBN 978-966-577-225-5.
  6. Остання з когорти «бойчукістів». https://day.kyiv.ua. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  7. Остання з когорти «бойчукістів». https://day.kyiv.ua. Процитовано 4 жовтня 2019 року. 
  8. Ярослав КРАВЧЕНКО. Остання з когорти «бойчукістів» // День. — Вип. №35.-20015.
  9. Наука і культура:Україна: Щорічник / Гол.ред. О.Сенгієнко. — Київ : Т-во "Знання"1966, 1987.-Вип.21. — С. 366-382.