О́сади (рос. осадки, англ. sediments, deposits, нім. Sedimente n pl):

  • 1) Дрібні частинки твердих речовин, що виділяються з рідини або газоподібного середовища й осідають на яку-небудь поверхню.
  • 2) В геології — гірські породи, що утворилися на дні водойм внаслідок відкладення мінеральних і органічних речовин та їх ущільнення і зміни. Давні О. частіше всього називають відкладами.

Син. — відклади, осадові гірські породи.

Класифікація

ред.

Розрізняють теригенні О. (уламкові, див. також теригенні відклади), органогенні або біогенні (утворюють органогенні гірські породи), полігенні (див. червона глибоководна глина, червоноколірні відклади), вулканогенні (див. вулканогенно-осадові породи), хемогенні (див. хемогенні гірські породи).

Процес перетворення осаду в гірські породи

ред.

Процес перетворення осаду в гірські породи включає ряд субпроцесів:

  • а) розчинення та виділення з осаду нестійких сполук;
  • б) утворення нових сполук, мінералів відповідно до нових фізико-хімічних умов;
  • в) ущільнення та зменшення вологості О.;
  • г) перекристалізацію та ін.

Обстановка осадоутворення

ред.

Фація, умови і характеристики середовища осадоутворення. Залежить від рельєфу, середовища (водне або повітряне), клімату, геол. будови території, особливостей розвитку життя на території осадоутворення, хім. складу атмосфери і океанів, морів, озер та ін.

Старіння осаду

ред.

Зміна властивостей осаду в часі, що приводить до покращання фільтрувальних властивостей. Може відбуватись хімічним, фізичним, термічним. Напр., втрата води, ріст кристалів, рекристалізація, зменшення питомої поверхні, втрата співосадників і тп.

Цікаво

ред.

У середні віки існував термін лат. succi concreti. Під ними Агрікола розуміє тверді осади і згущення розчинів, відносять сюди і деякі речовини, які при нинішніх знаннях до них не можна було б віднести. Інколи послуговувалися синонімом «загустілі соки», наприклад, галун, кам'яна сіль, купорос[1].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Georgii Agricolae. De Re Metallica libri XII. — Basileae: Froben. — 1556. — 590 s.

Література

ред.