Орлова Надія Павлівна
Орлова Надія Павлівна (дівоче прізвище Бондар; 7 січня 1923, с. Літки, Броварський район, Київська область — 12 травня 2010, Київ, Україна) — радянський і український перекладач і редактор. Заслужений працівник культури України (1978).
| Орлова Надія Павлівна | |
|---|---|
| Дата народження | 7 січня 1923 |
| Місце народження | с. Літки, Броварський район, Київська область |
| Дата смерті | 12 травня 2010 (87 років) |
| Місце смерті | Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство |
 СРСР Україна |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Професія | перекладачка |
| Нагороди |
 |
| IMDb | ID 0650145 |
ЖиттєписРедагувати
Народилась в родині робітника. Брала участь у Німецько-радянській війні (нагороджена медаллю «За оборону Києва»).
Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1950).
Переклала низку визначних творів російської літератури українською мовою, зокрема Олександра Бека, Юрія Бондарева, Юліана Семенова, а також твори українських авторів російською, у тому числі Валерії Врублевської, Олександра Ільченка, Віталія Логвиненка.
Була редактором Української студії хронікально-документальних фільмів (1951—1953), редактором-консультантом дубляжного відділу, головним редактором творчого об'єднання «Час», членом сценарно-редакційної колегії на Київській студії художніх фільмів ім. О. П. Довженка. За час роботи на кіностудії Надія Орлова зміцнила її зв'язки зі Спілкою письменників, залучила до роботи в кіно видатних українських письменників: Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Юрія Збанацького, Павла Загребельного, Олександра Ільченка, Василя Земляка, Юрія Смолича, Миколу Зарудного, Віталія Логвиненка та багатьох інших. Завдяки цьому основою для створення національних фільмів стали найкращі твори українських митців. За редакцією Н. П. Орлової вийшло на екрани країни понад п'ятдесят повнометражних художніх фільмів.
Член двох спілок України — кінематографістів (1961) і письменників (1974), відмінниця кінематографії, заслужена працівниця культури (1978). У 2003 році їй присуджено міжнародну премію ім. Володимира Винниченка в галузі української літератури, мистецтва та за благодійницьку діяльність.
Багато працює в жанрі художнього перекладу. Нагороджена медалями, значком «Отличник кинематографии СССР».
Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.
Похована на Байковому кладовищі у Києві.
ФільмографіяРедагувати
Вела фільми: «Суєта» (1956), «Ластівка», «Шельменко-денщик», «Під Золотим орлом» (1957), «Гроза над полями», «Сватання на Гончарівці», «Кінець Чирви-Козиря» (1958), «Таврія» (1959), «Кров людська — не водиця», «Далеко від Батьківщини», «Летючий корабель», «Роман і Франческа» (1960), «Лісова пісня» (1961), «Дмитро Горицвіт» (1961), «З днем народження», «Між добрими людьми» (1962), «Стежки-доріжки» (1963), «Люди не все знають» (1964), «А тепер суди» (1966), «Берег надії» (1967), «Комісари» (1969), «Де 042?» (1969), «Хліб і сіль» (1970), «Зоряний цвіт» (1971), «Ніна» (1971), «Абітурієнтка», «Чорний капітан» (1973), «Таємниця партизанської землянки» (1975), «Театр невідомого актора» (1976), «Спокута чужих гріхів» (1978), «Чекайте на зв'язкового» (1979) та ін.
ЛітератураРедагувати
- Спілка кінематографістів України. К., 1985. — СІ 17.