Опонча (опона, завіса), бура, бурка (лит. jupančia, біл. апанча пол. oponcza) — шерстяний плечевий верхній одяг від дощу з повсті бурого кольору. Такі опончі належали також до козацького строю, при їзді на конях їх завішували на плече.

«А я тебе мій Нечаю, та не убезпечаю,
Держи собі шабелечку та під опончою.»

З думи про Нечая: «В чистім полі, при долині, при тихім Дунаї»

Цей вид вбрання належить до найстарішого чи одного з найстаріших видів одягу слов'ян. В кінці 19 ст. опонча була поширена на Поділлі та в Галичині. Така опонча була перехідним варіантом від свити до кобеняка, відрізнялася вона від свити тим, що ззаду до коміра була пришита відлога, яку називали бородицею. Вона не мала раніше стану, а була це широка верхня одежа, яка отримала назву кобеняк та в найдавнішому і найпростішому своєму вигляді відома в Карпатах під назвою гугля. Як найпростіша з відомого давнього одягу, опона могла перетворитися з додаванням рукавів, в опончу чи кобеняк, а втративши відлогу — в бунду чи опашень.

Кирея  міщанина була з гранатового чи попелястого сукна. Киреї одяг без стану, інколи з рукавами, були кармазинові, підбиті вовчим хутром. Теж саме вбрання означала і опонча тієї ж самої барви. Шляхта носила опончі підшиті адамаском та блакитним атласом з відлогою для накривання голови від дощу чи куряви в подорожі.

Міщани малих містечок носили опончу також в подорожі та до срою. Кирея чи опонча була одягом міщан та шляхти. Шляхтичів розрізняли по шаблі, а міщани носили палицю. Киреї дрібної шляхти та міщан не були підшиті вовчим хутром, а червоною чи зеленою байкою і зверху їх покривали гранатовим чи попелястим сукном.

Делія  нічим не відрізнялась від киреї, тільки була втята в стані. Тоді ж і змінився крій опончі, її також почали втинати в стані. В опончі без стану не заходили в приміщення, а в опончі зі станом годилося заходити також і в приміщення. Делії пізніше були названі були чугами.


Див. також ред.

Джерела ред.

  • Вовк, Хведір. Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, [1916?] (Друк. «Легіографія»). — 354, [2] с. : іл., [23] арк. іл. (С.?)

Література ред.

  • Н. О. Яценко (2009). Формування назв військового одягу в українській мові: Монографія (PDF) (вид. Інститут української мови). КИЇВ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 76. ISBN 978-966-489-032-5. Процитовано 30 травня 2022.
  • Декоративно-прикладне мистецтво: Навчальний посібник. Гулей О. В. — Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Маканенка, 2010, — 152 с. Ел.джерело (С.59)
  • ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ Збірник наукових праць // Київ.- Наукова думка, 1991. Ел.джерело ISBN 5-12-002290-1 (С.133)
  • ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНИ ШЕВЧЕНКА НАУКОВА ЧАСОПИСЬ ПРИСЬВЯЧЕНА ПЕРЕДОВСІМ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ, ФІЛЬОЛЬОҐІЇ Й ЕТНОҐРАФІЇ виходить у Львові що два місяці під редакціею МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. 1906. — С.118.

Посилання ред.