Відкрити головне меню

Онуфрій Криницький

український церковний і громадський діяч, греко-католицький священик, професор, педагог, доктор богослов'я, декан і ректор Львівського університету

Онуфрій Криницький (12 червня 1791, Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща — 8 квітня 1867, Жовтанці) — український церковний і громадський діяч полонофільського спрямування, греко-католицький священик, професор, педагог, доктор богослов'я, декан і ректор Львівського університету (в 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859 роках). Активіст Руського собору. Капелан «Руського батальйону гірських стрільців» (1849).

о. Онуфрій Криницький
Криницький Онуфрій Андрійович
Онуфрій Криницький.jpg
Портрет Онуфрія Криницького авторства Алоїзія Рейхана, 1850-ті рр.
Основні відомості
Народження 12 червня 1791(1791-06-12)
с. Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща
Країна: Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Альма-матер: Віденський університет
Заклад: Львівський університет
Конфесія: УГКЦ
Смерть: 8 квітня 1867(1867-04-08) (75 років)
с. Жовтанці, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область Україна
Праці й досягнення
Рід діяльності: священик
Основні інтереси: церковна історія, біблістика, східні мови
Звання: професор
Ступінь: доктор богослов'я
Титул: Ректор Львівського університету
(18331834, 18551856, 18581859)
Нагороди:
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Онуфрій Криницький у Вікісховищі?

Зміст

ЖиттєписРедагувати

ОсвітаРедагувати

Народився в сім'ї греко-католицького священика пароха в с. Криве[1] (пол. Krzywa) о. Андрія Криницького. Мав рідного брата Петра, який пізніше був священиком у с. Жовтанці. Навчався в Кошицях і Львівському університеті, який тимчасово з причини наполеонівських воєн був перетворений на ліцей. У 1811 до 1815 роках навчався у греко-католицькій семінарії-конвікті у Відні (тоді т. зв. нім. Das Kaiserliche und königliche Stadtkonvikt) і у Віденському університеті здобув ступінь доктора богослов'я (11 грудня 1815)[2].

Педагогічна діяльністьРедагувати

Наступного року став префектом Львівської греко-католицької духовної семінарії, а ще через рік суплентом (помічником) професора церковної історії у Львівському університеті і катехитом реальної школи. У 1819 році, отримавши посаду звичайного професора, розпочав довголітню (до 1861 року) викладацьку кар'єру[3]. Церковну історію спочатку викладав за працею Маттіаса Даннемаєра «Introductio in historiam Ecclesiae christianae universam, usibus academicis accomodata» (1778), яку в 1834 році міністерство відмінило, і запропонувало натомість новіший підручник Антона Кляйна «Historia Ecclesiae Chriatianae a nativitate Salvatoris» (1828)[4]. Від 1821 до 1826 був заступником професора біблійних мов, а від 1834 до 1839 року був професором біблійних студій для слабших студентів греко-католицької семінарії. У 1831 році отримав титул почесного крилошанина Перемишльської греко-католицької капітули[5].

Шістнадцять разів о. Онуфрій Криницький очолював богословський факультет Львівського університету[6]. Тричі академічний сенат університету обирав його на посаду ректора: 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859. Ще в 1822 році митрополит Михайло Левицький хотів зробити його ректором семінарії, але Криницький вирішив залишитись професором. У 1847 році за підтримки графа Штадіона отримав посаду цензора книг бібліотеки Оссолінських[5].

Політична діяльністьРедагувати

 
Портрет Онуфрія Криницького авторства Івана Вендзиловича, 1837 рік

Як ректор університету, Криницький брав участь у засіданнях Галицького станового сейму, зокрема у 1833 році з його поручення і підтримки розглядалося там питання створення медичного факультету у Львівському університеті:

« ...Оскільки не лише в часі холери виявлено брак лікарів, але й у звичайному стані здоров'я багато околиць не мають лікарської опіки, просимо Вашу Цісарсько-Королівську Величність відкрити медичний факультет у Львівському університеті, або якщо це не можливо, то збільшити для галицької молоді кількість стипендій на медичному факультеті Віденського університету...[7] »

У період «Весни народів» о. Криницький був членом польської Центральної національної ради та членом польської депутації Національного комітету з програмою національного руху Галичини, оформленої у вигляді адреси імператору Францу Йосифу I. Серед вимог цієї програми були скасування панщини і ліквідація кріпацтва, автономія Галичини та введення польської мови в школах і державній адміністрації, видалення іноземних чиновників, проголошення демократичних свобод, введення рівності громадян перед законом і реорганізація провінційного сейму. Брав участь в підготовці другої петиції імператору від 6 травня 1848 року[8].

Отець-доктор Онуфрій Криницький був одним із перших українських військових капеланів. У 1849 році він здійснював духовну опіку над збройним формуванням, так званим, «Руським батальйоном гірських стрільців», створеним у березні того ж року з метою оборони південних кордонів Галичини від нападів угорських повстанців Лайоша Кошута[9].

Останні рокиРедагувати

Після виходу на пенсію (1861), проживав у с. Жовтанці, де раніше його брат Петро Криницький (*1802 —†1854)[10] мав парафію, і допомагав місцевому парохові в душпастирській праці[11]. Помер у Жовтанцях[12][13] 8 квітня (за іншою версією 1 квітня[14]) 1867 року[10].

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. За тогочасним адміністративним поділом с. Криве належало до Ясельського повіту.
  2. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 292.
  3. Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 264.
  4. Bogdan Horbal. Obecność Łemków w nauce i kulturze polskiej // Łemkowie (pod redakcją Beaty Machul-Telus). — Warszawa 2013. — S. 152.
  5. а б Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 265.
  6. У 1821/1822, 1822/1823, 1825/1826, 1830/1831, 1832/1833, 1833/1834, 1840/1841, 1844/1845, 1849/1850—1855/1856, 1858/1859 роках — див. Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 346.
  7. Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część ІI: 1869—1894. — S. 122.
  8. Олег Турій. Національне і політичне полонофільство серед греко-католицького духовенства Галичини під час революції 1848—1849 років Архівовано 12 October 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХХVIII. Праці Історико-філософської секції. — Львів 1994. — С. 185.
  9. Духовна опіка воїнів греко-католиків у ХІХ – на початку ХХ століття | Департамент військового капеланства. kapelanstvo.org.ua. Архів оригіналу за 2016-10-12. Процитовано 2016-10-12. 
  10. а б Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії… ― С. 722.
  11. Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету… — С. 8.
  12. Кри-Кру. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 3. litopys.org.ua. Процитовано 2016-10-12. 
  13. Криницький Онуфрій // Енциклопедичний словник Лемківщини… — С. 323.
  14. Tadeusz Mikołaj Trajdos. Kryniccy w świetle herbarzy. — S. 31.
  15. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1866. — Wien, 1866. — S. 84.

ДжерелаРедагувати

  • Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). ― Львів: Каменяр, 1995. ― 1008 с. (англ.)
  • Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету. — Жовква 1936. — С. 7—8.
  • Іван Красовський, Іван Челак. Енциклопедичний словник Лемківщини. — Львів 2013. — 751 с. ISBN 978-617-664-028-8
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.).
  • Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. — Lwów 1894. (пол.)