Онуфрій Криницький
Онуфрій Криницький (12 червня 1791, Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща — 8 квітня 1867, Жовтанці) — український церковний і громадський діяч полонофільського спрямування, греко-католицький священник, професор, педагог, доктор богослов'я, декан і ректор Львівського університету (в 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859 роках). Активіст Руського собору. Капелан «Руського батальйону гірських стрільців» (1849).
о. Онуфрій Криницький | |
---|---|
Криницький Онуфрій Андрійович | |
Основні відомості | |
Народження | 12 червня 1791 с. Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща |
Країна: | Австрійська імперія |
Альма-матер: | Віденський університет |
Заклад: | Львівський університет |
Конфесія: | УГКЦ |
Смерть: | 8 квітня 1867 (75 років) |
с. Жовтанці, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область Україна | |
Праці й досягнення | |
Рід діяльності: | священик |
Основні інтереси: | церковна історія, біблістика, східні мови |
Звання: | професор |
Ступінь: | доктор богослов'я |
Титул: | Ректор Львівського університету (1833—1834, 1855—1856, 1858—1859) |
Нагороди: | |
Онуфрій Криницький у Вікісховищі |
Життєпис
ред.Освіта
ред.Народився в сім'ї греко-католицького священника пароха в с. Криве[1] (пол. Krzywa) о. Андрія Криницького. Мав рідного брата Петра, який пізніше був священиком у с. Жовтанці. Навчався в Кошицях і Львівському університеті, який тимчасово з причини наполеонівських воєн був перетворений на ліцей. У 1811 до 1815 роках навчався у греко-католицькій семінарії-конвікті у Відні (тоді т. зв. нім. Das Kaiserliche und königliche Stadtkonvikt) і у Віденському університеті здобув ступінь доктора богослов'я (11 грудня 1815)[2].
Педагогічна діяльність
ред.Наступного року став префектом Львівської греко-католицької духовної семінарії, а ще через рік суплентом (помічником) професора церковної історії у Львівському університеті і катехитом реальної школи. У 1819 році, отримавши посаду звичайного професора, розпочав довголітню (до 1861 року) викладацьку кар'єру[3]. Церковну історію спочатку викладав за працею Маттіаса Даннемаєра «Introductio in historiam Ecclesiae christianae universam, usibus academicis accomodata» (1778), яку в 1834 році міністерство відмінило, і запропонувало натомість новіший підручник Антона Кляйна «Historia Ecclesiae Chriatianae a nativitate Salvatoris» (1828)[4]. Від 1821 до 1826 був заступником професора біблійних мов, а від 1834 до 1839 року був професором біблійних студій для слабших студентів греко-католицької семінарії. У 1831 році отримав титул почесного крилошанина Перемишльської греко-католицької капітули[5].
Шістнадцять разів о. Онуфрій Криницький очолював богословський факультет Львівського університету[6]. Тричі академічний сенат університету обирав його на посаду ректора: 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859. Ще в 1822 році митрополит Михайло Левицький хотів зробити його ректором семінарії, але Криницький вирішив залишитись професором. У 1847 році за підтримки графа Штадіона отримав посаду цензора книг бібліотеки Оссолінських[5].
Політична діяльність
ред.Як ректор університету, Криницький брав участь у засіданнях Галицького станового сейму, зокрема у 1833 році з його поручення і підтримки розглядалося там питання створення медичного факультету у Львівському університеті:
...Оскільки не лише в часі холери виявлено брак лікарів, але й у звичайному стані здоров'я багато околиць не мають лікарської опіки, просимо Вашу Цісарсько-Королівську Величність відкрити медичний факультет у Львівському університеті, або якщо це не можливо, то збільшити для галицької молоді кількість стипендій на медичному факультеті Віденського університету...[7] |
У період «Весни народів» о. Криницький був членом польської Центральної національної ради та членом польської депутації Національного комітету з програмою національного руху Галичини, оформленої у вигляді адреси імператору Францу Йосифу I. Серед вимог цієї програми були скасування панщини і ліквідація кріпацтва, автономія Галичини та введення польської мови в школах і державній адміністрації, видалення іноземних чиновників, проголошення демократичних свобод, введення рівності громадян перед законом і реорганізація провінційного сейму. Брав участь в підготовці другої петиції імператору від 6 травня 1848 року[8].
Отець-доктор Онуфрій Криницький був одним із перших українських військових капеланів. У 1849 році він здійснював духовну опіку над збройним формуванням, так званим, «Руським батальйоном гірських стрільців», створеним у березні того ж року з метою оборони південних кордонів Галичини від нападів угорських повстанців Лайоша Кошута[9].
Останні роки
ред.Після виходу на пенсію (1861), проживав у с. Жовтанці, де раніше його брат Петро Криницький (1802—1854)[10] мав парафію, і допомагав місцевому парохові в душпастирській праці[11]. Помер у Жовтанцях[12][13] 8 квітня (за іншою версією 1 квітня[14]) 1867 року[10]. Похоронив 10 квітня 1867 р. о. Антін Юзичинський, доктор богослов'я, Опікун катедрального собору у Перемишлі (Custos Ecclesia Cathedralis Premisliensis) (29.02.1815 — 25.10.1886) уродженець с. Колоденці, про що є запис у копії метричної книги, яку зберігають у ЦДІАЛ України.
Нагороди
ред.Примітки
ред.- ↑ За тогочасним адміністративним поділом с. Криве належало до Ясельського повіту.
- ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 292.
- ↑ Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 264.
- ↑ Bogdan Horbal. Obecność Łemków w nauce i kulturze polskiej // Łemkowie (pod redakcją Beaty Machul-Telus). — Warszawa 2013. — S. 152.
- ↑ а б Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 265.
- ↑ У 1821/1822, 1822/1823, 1825/1826, 1830/1831, 1832/1833, 1833/1834, 1840/1841, 1844/1845, 1849/1850—1855/1856, 1858/1859 роках — див. Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 346.
- ↑ Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część II: 1869—1894. — S. 122.
- ↑ Олег Турій. Національне і політичне полонофільство серед греко-католицького духовенства Галичини під час революції 1848—1849 років [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXXVIII. Праці Історико-філософської секції. — Львів 1994. — С. 185.
- ↑ Духовна опіка воїнів греко-католиків у ХІХ – на початку ХХ століття | Департамент військового капеланства. kapelanstvo.org.ua. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 12 жовтня 2016.
- ↑ а б Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії… ― С. 722.
- ↑ Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету… — С. 8.
- ↑ Кри-Кру. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 3. litopys.org.ua. Процитовано 12 жовтня 2016.
- ↑ Криницький Онуфрій // Енциклопедичний словник Лемківщини… — С. 323.
- ↑ Tadeusz Mikołaj Trajdos. Kryniccy w świetle herbarzy. — S. 31.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1866. — Wien, 1866. — S. 84.
Джерела
ред.- Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). ― Львів: Каменяр, 1995. ― 1008 с. (англ.)
- Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету. — Жовква 1936. — С. 7—8.
- Енциклопедичний словник Лемківщини / укл. І. Красовський, І. Челак. — Львів : Астролябія, 2013. — 751 с. : іл. — ISBN 978-617-664-028-8.
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.).
- Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. — Lwów 1894. (пол.)