Озоліня Ліліта Арвідівна
Ліліта Озоліня (латис. Lilita Ozoliņa; нар.. 19 листопада 1947, Рига, Латвійська РСР, СРСР) — радянська і латиська актриса театру та кіно. Заслужена артистка Латвійської РСР (1983).
| Ліліта Озоліня | |||
|---|---|---|---|
| Lilita Ozoliņa | |||
| Ім'я при народженні | Ліліта Озоліня | ||
| Дата народження | 19 листопада 1947 (75 років) | ||
| Місце народження | м. Рига, Латвійська РСР, СРСР | ||
| Громадянство |
 СРСР →  Латвія | ||
| Alma mater | Латвійська академія музики | ||
| Професія | акторка | ||
| Нагороди |
| ||
| IMDb | ID 0654821 | ||
БіографіяРедагувати
Народилася 1947 року в Ризі. Її мати Альбертіна працювала помічником режисера на німецькій кіностудії, а батько Арвід був льотчиком-випробувачем.
У десятирічному віці Ліліта пробувала зіграти роль пастушки у фільмі «Луна», але її не взяли. У 8-річному віці дівчинка вступила до Народної студії кіноактора при Ризькій кіностудії .
У шкільні роки хотіла займатися медициною, паралельно з навчанням у середній школі, навчалася в медичному училищі та практикувалася як медсестра в Республіканській дитячій клінічній лікарні в Ризі на вулиці Вієнібас гатве[1] . З 1966 року почала працювати в Художньому театрі імені Яна Райніса .
1969 року Ліліта закінчила студію кіноактора, а 1971 — акторський факультет Латвійської державної консерваторії імені Я. Вітола.
У той же час відбувся її дебют у кіно. Вона зіграла роль Велти у фільмі «Коли дощ і вітер стукають у вікно» (1967), який знімав один із викладачів студії, режисер Алоїз Бренч. Після цього були інші роботи в кіно. Однак популярність їй принесла роль Марти у фільмі «Довга дорога в дюнах» (1980), знятому її першим учителем Алоїзом Бренчем. Після успіху відбулися численні пропозиції ролей, серед них мюзикл «Коротке повчання в коханні», комедія «Особисте життя Діда Мороза» (1982), політичний детектив «Подвійний капкан» (1985) та інші.
Актриса брала участь у громадському та політичному житті радянської Латвії: з 1975 року — член КПРС; була депутаткою Верховної Ради Латвійської РСР.
Після розпаду СРСР через відсутність ролей на Ризькій кіностудії, Ліліта Озоліня зосередила свою творчу діяльність у театрі. Акторка служить на двох ризьких сценах: у театрі "Дайлес"[2] та Ризькому театрі російської драми.
У 1994 році Ліліта Озоліня брала участь у роботі ризького Міжнародного фестивалю акторів кіно «Балтійська перлина», її обирали членом журі кіноогляду під головуванням народної артистки СРСР Вії Артмане. 1997-го — була головою журі цього ж фестивалю.
У 2014 році втілила образ коханої видатного живописця XX століття у постановці «Жінки Пікассо» — Ольги Хохлової, колишньої балерини українського походження, що відкрилася в трупі Дягілєва[3] .
Проживає в Ризі. Її донька — Ліліана Озоліня (латис. Liliāna Ozoliņa), свого часу була директором телеканалу MTV Latvija.
ФільмографіяРедагувати
- 1967 — Коли дощ і вітер стукають у вікно — Велта
- 1968 — За поворотом — поворот — Інга
- 1969 — Промені в склі — Ася Ритум
- 1970 — Насип — Дзидра
- 1970 — Клав — син Мартіна — Ласма
- 1971 — Прогулянка — Ліліта
- 1972 — Петерс — Настя
- 1973 — Шах королеві діамантів — Майга Страута, лікарка
- 1973 — Афера Цепліса — гостя на весіллі
- 1973 — Олег і Айна — Айна
- 1974 — Не бійся, не віддам! — Дезія
- 1975 — У лещатах чорного раку — Мара
- 1976 — Син голови — Марина
- 1976 — Соната над озером — Вія
- 1979 — Ніч без птахів — Ілзе
- 1979 — Незавершена вечеря — Соня
- 1980 — Жайворонки — Візма
- 1980 — Довга дорога в дюнах — Марта
- 1982 — Особисте життя Діда Мороза — Ольга Карпівна
- 1983 — Коротке повчання у коханні — Ганна
- 1984 — Аплодисменти, аплодисменти... — гостя на вечеринці
- 1985 — Подвійний капкан — Эва
- 1985 — Зустрінемося в метро — Наталка
- 1985 — Дороги Анни Фірлінг — Іветта
- 1985 — Фронт в рідній домівці — Елга
- 1986 — Двійник — Ніна
- 1986 — Він, вона та діти — Валерія Снежкова
- 1990 — Майя та Пайя
- 1990 — Родина Зітаров — Алвіна
- 1996 — Анна
- 2000 — Квиток до Риги
- 2002 — Прогулянка
- 2004 — Червона капела — мадам Маєр
- 2016 — Герой — Єлизавета Іванівна Єзерська
- 2018 — Білл — домогосподарка
Нагороди, визнанняРедагувати
- 1983 — Державна премія СРСР (1983): за роль Марти в телефільмі «Довга дорога в дюнах» (СРСР).
- 1983 — заслужена артистка Латвійської РСР (СРСР).
- 2000 — премія імені Вії Артмане: «За внесок у латвійське кіно» (Міжнародний фестиваль акторів кіно «Балтійська перлина», Латвія).
- 2009 — офіцер ордена Трьох зірок IV ступеня (Латвія, 30 березня 2009 року)[4] .
ПриміткиРедагувати
- ↑ Актриса Лилита Озолиня: важно, что ты можешь удивляться (ВИДЕО), Mixnews.lv (рос.). Mixnews.lv. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
- ↑ Что такое Латвийский театр Дайлес // Большой энциклопедический словарь (БЭС) — Словари — Словопедия. Архів оригіналу за 23 жовтня 2008. Процитовано 23 липня 2008.
- ↑ Спектакль "Женщины Пикассо" в Москве – купить билеты, отзывы, афиша. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 12 липня 2020.
- ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 13 березня 2022.
ПосиланняРедагувати
- «Без краватки» з Лілітою Озоліня на сайті телеканалу Росія 24.