Обговорення Вікіпедії:Проєкт:Тематичний тиждень/Місяць Швеції

Ця стаття є частиною Проєкту:Швеція (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Швецією. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Швеція.
	Чим допомогти: Додайте, будь ласка, шаблон {{Вікіпроєкт:Швеція}} до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних зі Швецією. Список необхідних статей див. тут

Написання власних назв

Пропонується обговорити та узгодити передачу окремих літер і звуків у власних назвах, щоб потім не було різнобою в написанні, конфліктів чи суперечок. Хоча є рекомендації дотримання чинного правопису та не зовсім авторитетні "норми транслітерації географічних назв", однак уже в переліку необхідних статей маємо "різнописання". Передовсім це стосується:

• подвоєння приголосних (Torstensson = Торстенссон/Торстенсон)
• подвоєння голосних у назвах фінського та саамського походження (Kiirunavaara = Кірунавара/Кіірунаваара)
• вживання літери Ґ (Баґґе/Багге)
• передача шведського Y (Järryd = Єррид/Єррід/Єррюд; Hysen = Гисен/Гісен/Гюсен)
• передача шведського GÖ (Gösta = Йоста/Єста; Göran = Йоран/Єран)
• передача імен Björn, Esbjörn, Thorbjörn (Бйорн/Б'єрн, Есбйорн/Есб'єрн, Турбйорн/Турб'єрн).

Прохання узгодити ці питання, чи ще якісь спірні до початку тематичного тижня. --Herald (обговорення) 17:07, 8 січня 2013 (UTC)

Не знаю, як на мене, подвоювати приголосні можна лише у іменах та між голосними, адже у словах як «Торстенссон/Торстенсон» це подвоєння не милозвучне і на вимові їм нехтують, а у іменах (наприклад, Отто, Анна, Ретта), це подвоєння є доволі суттєвим, і аналогічне українським іменам (Ганна, Алла, призвіща на кшталт Ганнич тощо). Ми ж передаємо звучання, а не наполовину звучання / наполовину написання, тому не властивих вимові подвоєнь, як на мене, краще уникати, та це моя суб'єктивна думка. Щодо голосних, то тут, мені здається, що подвоєння не можна відкидати, бо воно є характерною рисою. Тобто, я за вибіркове збереження подовєнь, ми ж врешті-решт користуємось кирилицею і нам не неообхідно підлаштовуватись під латинське написання. «Ґ» потрібна, для чого ж вона тоді, як не для точнішого передання іноземних назв. Треба, звичайно, додавати перенаправлення з г-варіантів. «Y» як «і»; «і» взагалі у шведській часто звучить на межі із «ю», але все ж це «і». Правило дев’ятки, думаю тут не є доречним, оскільки звук є саме пом’якшувальним і протяжним (не знаю, як це по-лінгвістичному зветься), і не дарма його можна сплутати саме із цим «ü». «GÖ» як йо —це найкраще, що тут можливе. Для слів типу «Björn», звісно «йо» — «е» тут і поруч немає, там чітке «о», яке чудово передається засобами нашої мови. Все це лише моя особиста нефахова думка, цікаво дізнатись, що з цього приводу думають інші. --Sir-nik (обговорення) 12:02, 9 січня 2013 (UTC)

Я б ще додав до цього, можливо, не як тему для обговорення, проте як запитання: передача літери «ö» загалом… Ну не чую я там «е», ближче до «ьо» (Strömblad — Стрьомблад, як на мене, а не Стремблад). Проте майже всі джерела вказують саме на «е» (та й в правописі вказано, що має читатися так для всіх іншомовних слів, що її містять). Звідси ж випливає і передача GÖ (Gösta = Йоста/Єста; Göran = Йоран/Єран) згадана вище... --Glorin (обговорення) 12:12, 9 січня 2013 (UTC)

Так, звісно, «е» є традиційним, але напочатку слів «є» — це вже як похідне від хибного правила, тобто двічі неправильно. Звук «ö» ми "нібито" не можемо передати засобами нашої мови, хоч він і близький до нашого «ьо» після приголосних гаразд. Але нащо це застосовувати до «Ö» у положенні де воно відповідає «йо»; все таки «є» — це теж не один звук. --Sir-nik (обговорення) 12:19, 9 січня 2013 (UTC)

Пропоную, аби не було плутанини, розбити усі спірні питання на підтеми (подвоєння, Ö, Gö, jö, Y, вживання Ґ) та зробити для кожної з них окрему «комірку», виділивши кожну заголовками третього рівня. Можна тут, можна в Кнайпі навіть. Бо коли все у купі — втрачається думка часом. А за результатами обговорень вивести певні правила написання та вже у готовому вигляді подати їх навіть на головній сторінці цього тижня у рамочці, одразу після «Мети проведення». Також було б добре в рамках тижня зайнятися перейменуванням вже наявних статей згідно з цими нормами. Думаю, це був би значний та корисний внесок у розвиток української Вікіпедії. Не менш значущий за написання статей. --Glorin (обговорення) 01:03, 10 січня 2013 (UTC)

Звертаюся до пана Ґлоріна. Вважаю буквосполучення «рьо», «шьо», «пьо» etc вбивцями поки що не добитої до кінця української фонетики. Ну хто придумав передавати умляути ось таким чином? Таж Кобилянська в могилі перекидається. Люди, майте совість! «Ö» — це завжди «Е». Про це навіть наш недолугий правопис твердить. Як приклад, наведу Вам шведську народну пісню «Födelsedagsfesten». Прислухайтеся — і почуєте не «фйодельсе» і, тим паче, не «фьодельсе», а таки «федельсе». http://www.youtube.com/watch?v=UQl8fURGSrA.

З пошаною --Олег-літред^обг. 03:13, 10 січня 2013 (UTC)

Повністю погоджуюся, що в українському написанні, скажімо, прізвища Sjöberg як "ШЬОБЕРГ" — це виглядає дикувато (та й суперечить § 93 правопису). Іноземні власні назви не подаються фонетично, а пристосовуються до особливостей мови. Тому й маємо в укрвікі Ґете, а в російській — Гёте, бо так краще відповідає специфіці конкретних мов. Я поставив на погодження ці питання, бо маємо розбіжності в написаннях. За останні роки вийшло в українських перекладах багато книжок шведськомовних авторів, в яких є різна передача власних назв. Проблеми Карлссон/Карлсон, Йоран/Єран походять саме звідти. Спробуємо розбити проблеми на підтеми, тоді буде більше конструктиву. --Herald (обговорення) 10:52, 10 січня 2013 (UTC)

Я вірю своїм вухам, а не Кобилянській чи ще комусь… І ось тут я чую більше Соренстам, а не Серенстам. І тут більше чується «О» — хіба ні? Втім, тут воно ненаголошене, тож не так показово. Ось ще — kött, dörr, direktör, Selma Lagerlöf. Принаймні казати, що все так однозначно у вимові цієї букви я б не став. Так, у деяких випадках вона ближча до Е, у деяких до О, у деяких до ЬО (не знаю, чому всі так бояться цього сполучення на противагу російському Ё). Ще допишу, що на початку слів ця літера справді звучить схоже на «Е». --Glorin (обговорення) 11:19, 10 січня 2013 (UTC)

Поясню по Ö: там проблема в тому, що наше ьо дає пом'якшення попереднього звуку та звук /o/, а насправді там попередній звук твердий та звук /ø/ (який ближче до нашої літери Е, ніж до О). От тому й неправильна передача через ьо — NickK (обг.) 12:28, 10 січня 2013 (UTC)

І виходить, що в нас Ö і Ä виражаються одним і тим самим звуком. Втім, сполучення Ö з іншими літерами (Бйорни різні і таке інше) майже завжди вказують на його «ближчість» до О, та й у на видиху там чується О у більшості випадків. Втім, не буду більше про це. Все одно це марна справа, особливо коли покладаєшся на слух, а не на філологічну освіту та усталені норми. Ну, або є варіант, що не всі шведи правильно вимовляють.--Glorin (обговорення) 12:35, 10 січня 2013 (UTC)

У нас мова про різні речі: не про дослівне звучання, а про уніфіковану передачу в українському написанні. Ось, прізвище PERSSON звучить шведською як "Першон", але, очевидно, треба писати його уніфіковано ПЕРССОН чи ПЕРСОН. G у словах BORG чи BERG звучить як Й, І чи пом'якшення приголосної. Але українською маємо усталену назву міста ГЕТЕБОРГ (у виданій 1999 р. енциклопедії УСЕ укладачі примудрилися подати гасло ЙОТЕБОРЬ (с. 585)!). Тому у складених із двох коренів топонімах чи прізвищах передаємо як Г чи Ґ (Крунуберг, Венерсборг, Екберг тощо). --Herald (обговорення) 12:41, 10 січня 2013 (UTC)

• Питання по всім: чи можна надати транскрипції в IPA з усіх спірних питань? Це набагато точніше й авторитетніше джерело, ніж сприйняття вимови на слух — NickK (обг.) 12:28, 10 січня 2013 (UTC)

Про фонетичні особливості шведської мови доволі непогано подано тут. --Herald (обговорення) 11:08, 10 січня 2013 (UTC)

подвоєння приголосних (Torstensson = Торстенссон/Торстенсон)

§ 89, п. 3 правопису регламентує збереження подвоєння приголосних. Натомість у перекладних виданнях практикується (особливо в написанні прізвищ) залишати одну літеру. Більшість готових статей на Укрвікі має подвоєння, тому видається доцільним дотриматися тут вимог правопису й скрізь давати подвоєння. --Herald (обговорення) 11:08, 10 січня 2013 (UTC)

Подвоєння краще уникати там, де його не вимовляють. Написання скоріш постраждає від "надмірного" подвоєння, ніж від "недостатнього". Не дарма майже всі загальні назви, "одомашнені" українською опускають їх. А винятки, це, знов таки, «манна», «тонна» і подібні, тобто там, де воно дійсно є. --Sir-nik (обговорення) 12:49, 10 січня 2013 (UTC)

Згідний. Але у нас мова про подвоєння приголосних у власних назвах. Правопис регламентує: "Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах". Якщо вже маємо Таллінн, то Свенссон чи Бромма виглядає значно природніше. Зрештою, мені однаково — чи КарлСон, чи КарлССон, — лиш би сидів на даху. Але й порядок має якийсь бути.--Herald (обговорення) 13:50, 10 січня 2013 (UTC)

Я б залишав відповідно до написання мовою оригіналу, тобто з подвоєнням. --Glorin (обговорення) 13:59, 10 січня 2013 (UTC)

подвоєння голосних у назвах фінського та саамського походження (Kiirunavaara = Кірунавара/Кіірунаваара)

Оскільки гора знаходиться на території Швеції, то подамо її без фінських "розтяжок" як КІРУНАВАРА.--Herald (обговорення) 11:18, 13 січня 2013 (UTC)

вживання літери Ґ (Баґґе/Багге)

Для передачі специфіки шведської мови бажаним є вживання літери Ґ. Але легко спрогнозувати масові перейменування статей противниками застосування цієї літери. Тому, як мінімум, варто хоча б залишити її у складних словах, щоб не було подвоєння Г (наприклад, Borgholm = Борґгольм). --Herald (обговорення) 13:08, 10 січня 2013 (UTC)

Не треба пристосовуватися до противників. Має бути як в оригіналі: з «Ґ». З повагою, --Zheliba (обговорення) 13:09, 10 січня 2013 (UTC)

В оригіналі воно з «G», або «H»… І згідно з § 87 правопису: «G і h звичайно передаються літерою г». Але чи ми дотримуємося того правопису, ось в чому питання?! У згадуваних раніше картографічних нормах G передається як ґ (у чистому вигляді і не на початку слова), а H — г. Але вони теж недосконалі, як зазначалося вище… Я не прибічник якогось з варіантів. Мені аби швидше вирішилося, бо треба обробити великий масив прізвищ і переробляти по 300 разів я не хочу. --Glorin (обговорення) 14:17, 12 січня 2013 (UTC)

Те, що картографи не дотримуються правопису, вже давно з'ясували.--Анатолій (обг.) 13:37, 15 січня 2013 (UTC)

Шановні, у Вікіпедії діє такий принцип, як веріфіковуванність ВП:В, якщо існує джерело із літерою ґ, сміло називайте і створюйте статтю із такою літерою, у іншому випадку мусить дотримуватися правило § 87 правопису. --Гриць (обговорення) 16:30, 12 січня 2013 (UTC)

А як хтось знайде джерело з літерою «г» — війна редагувань? Та й треба ж якісь правила для самих себе визначити. Або так, або так… Щоб не було, що майже однакові прізвища пишуться з різними літерами, бо на одне є джерело, а на інше нема. --Glorin (обговорення) 16:34, 12 січня 2013 (UTC)

Herald навів характерний приклад із Borgholm = Борґгольм. Шведська мова належить до германської групи, а в ній h - г, g - ґ. Tertia non datur. Ті, хто будуть перейменовувати без обговорення та АД, будуть заблоковані. --ДмитрОст 13:19, 15 січня 2013 (UTC)

Залишилось тепер змінити чинний правопис, щоб він прибрав звідти, наприклад, Гельсінгфорс (Helsingfors = має бути Гельсінґфорс, якщо шведською Ґ, невже це виняток?), Йоганнесбург (ми ж хочемо Йоганнесбурґ) та інші. Ну або відмовитися від нього, раз він не збігається з нашими бажаннями, та писати як заманеться — хоч Ґьйотеборь який-небудь — NickK (обг.) 13:34, 15 січня 2013 (UTC)

Йоханнесбург взагалі-то в Південній Африці. Але у правописі є Гетеборг.--Анатолій (обг.) 13:35, 15 січня 2013 (UTC)

Гетеборг, так само, як і Гамбург — традиція, бо ця назва відома укр. м. вже понад кілька століть, те, що не потрапляє під традицію з ґ. --ДмитрОст 13:41, 15 січня 2013 (UTC)

Тоді можна навести хоча б одне запозичення з германської мови, яке не підпадає під традицію і де в правописі вживалося б Ґ? — NickK (обг.) 14:10, 15 січня 2013 (UTC)

Усі сучасні прізвища, вони ж традиції не мають. Врешті той самий Фольксваґен, німці не говорять Фольксваген, а ми, маючи букву ґ, спотворюємо правильну вимову. --ДмитрОст 16:52, 15 січня 2013 (UTC)

Я маю на увазі приклад з правопису, чи є там хоч один такий? Або з орфографічного словника, можливо — NickK (обг.) 17:04, 15 січня 2013 (UTC)

Не зовсім зрозумів питання... Про правопис він взагалі не дає чіткої відповіді. Тут сказано, що У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ тощо... А не тільки виключно Г, як править Лексусанз. --ДмитрОст 17:39, 15 січня 2013 (UTC)

Ключові слова: у вимові та орфоепічна норма. В заголовках ж статей норма орфографічна — NickK (обг.) 18:38, 15 січня 2013 (UTC)

А ви знаєте на яких принципах базується ця орфографічна норма? Український правопис ґрунтується на чотирьох принципах (фонетичний (орфоепічний), морфологічний, історичний (традиційний), диференціюючий). Вони між собою рівнозначні. І усвідомлюючи роботу цих принципів, можна робити ті чи інші висновки. У передачі іншомовних назв домінує фонетичний принцип. Як чую, так і пишу, ну але для частини вікіпедистів цей принцип чомусь не діє. Напевно, що сильні мовознавці... --ДмитрОст 05:26, 16 січня 2013 (UTC)

Недавно з'явилася стаття Правила транслітерації фінських власних назв українською мовою (ґрунтується на Фінсько-українському словнику 2012 року), де за g перед a, o, u закріплено ґ (крім певних випадків). Оскільки у фінів є шведські запозичення, вирішив про це тут згадати. Прихильники ґ мають надію, що через кілька років вийдуть прогресивні словники й з інших європейських мов, адже перекладачі відтворюють власні назви близько до оригіналу. Дякую. --Friend 13:52, 15 січня 2013 (UTC)

Фінська мова тут геть ні до чого. Вона зовсім з іншої мовної групи (угро-фінські). Шведську порівнювати можна з норвезькою чи данською, але не з фінською.--Анатолій (обг.) 10:59, 16 січня 2013 (UTC)

Однаково, це правило стане в пригоді під час іменування статей про Фінляндію та Естонію. Щодо норвезької, то треба перекладені книги Юстейна Ґордера переглянути, як там пишуть. --Friend 13:29, 16 січня 2013 (UTC)

передача шведського Y (Järryd = Єррид/Єррід/Єррюд; Hysen = Гисен/Гісен/Гюсен)

Три приклади, які знайшов: Max von Sydow, Ryssland, Tyskland. Однозначної думки не маю :) Точно не як чисте Ю, проте між И та І… Мені часом ближче до І навіть. --Glorin (обговорення) 11:40, 10 січня 2013 (UTC)

Якщо уніфікувати усюди, згідно правила, то, як на мене, найкраще підійде «і».--Sir-nik (обговорення) 12:43, 10 січня 2013 (UTC)

Літера Y передає або короткий звук [y], або довгий [y:]. Перший, наскільки вже я прислухався до вимови самих шведів, відповідає українському И (скажімо, у словах tysk, rysk - звучить як "тиск", "риск", але аж ніяк не "тюск", "рюск"). Довгий звук (наприклад, у словах by, ny) дуже близький до німецького Ü. Звучить десь між українськими І та И (Ю можна почути хіба з великою натяжкою). Тому така подача, як Віллі Чюрклунд, видається дуже невдалою, бо і в українській фонетиці Ч тверде, і в шведському звучанні його чути тут твердо як "Чирклунд". Я пропоную передавати літеру Y в середині слова все ж як українське И. На початку нехай вже буде як І (хоча Ystad і звучить як "Истад", але И на початку слова якось ріже вухо), а в кінці (переважно в двокореневих словах) нехай залишається Ю, щоб не переробляти вже подані в укрвікі слова (хоча Hammarby чи Norby звучить як "Гаммарбі" чи "Норбі").--Herald (обговорення) 12:55, 10 січня 2013 (UTC)

Якщо бути точнішим, то там є два різні звуки — [ʏ] та [y̫ː] (не простий [y:], бо той відповідає французькому u). Перший відповідає німецькому ü, і ми ну ніяк не можемо його передати інакше, ніж через Ю. А от другий є лише в шведській і норвезькій, і українською його складно навіть вимовити. Щоб найточніше його передати, треба округлити губи як для О або У та вимовляти при цьому И. Мабуть, найточнішим відповідником у такому разі буде саме И, там точно не І та досить віддалено Ю. Лишилося знайти чітке правило, де вимовляється [ʏ], а де [y̫ː] — NickK (обг.) 21:55, 14 січня 2013 (UTC)

Переглянув кілька шведських словників — усі подають цю літеру або як короткий звук [y], або як довгий [y:]. При цьому "Малий шведсько-польський словник" (1976) порівнює вимову першого з Y в польському "myśl", а другого - як у словах "ryj", "żyj". Очевидно, що в польській вимові ні Ю, ні І тут немає, а лише коротке чи протяжне И.--Herald (обговорення) 12:15, 16 січня 2013 (UTC)

Цікаво, може, шведи просто спрощують транскрипцію (мовляв, свої і так усе знають). З усіх міжнародних джерел (наприклад, звідси) короткий і довгий звуки все ж різні. Довгий всюди подається як [y̫ː], короткий зазвичай позначається чи то як [ʏ] (відповідник німецького ü), чи то як [ʏ̫] (німецький ü, але з витягнутими вперед губами) — не знаю, чи різниця в діалекті, чи просто опускають додатковий знак. По суті без отієї позначки внизу (яка означає сильно виставлені вперед губи) виходить ю (аналог німецького ü для короткого і французького u для довгого), а з позначкою виходить особливий і ні на що не схожий звук, який ближчий до И — NickK (обг.) 14:00, 16 січня 2013 (UTC)

Ось на англійській вікі наведено фонозапис слів із довгим (syl) і коротким (syll) звуками. У першому випадку звучить між українським І та И, у другому — як И. Але Ю тут зовсім не чути. --Herald (обговорення) 17:55, 16 січня 2013 (UTC)

передача шведського GÖ (Gösta = Йоста/Єста; Göran = Йоран/Єран)

Слухаємо вимову тут, тут, тут і тут. На мою думку, навіть сумніву не виникає щодо ЙО --Glorin (обговорення) 11:34, 10 січня 2013 (UTC)

Топоніми, фактично, маємо лише пов'язані з регіоном Götaland та річкою Göta. Виходячи з вимови зроблено статті Йоталанд, Вестра-Йоталанд (лен), Естерйотланд (лен), (крім усталеного традиційного ГЕТЕБОРГ; про україномовну енциклопедію УСЕ зі шведськими редакторами і гасло "ЙОТЕБОРЬ" я згадував вище). Тут проблема передовсім із передачею написанням імен Gösta і Göran. З першим маємо в перекладній літературі Єста Кнутсон (Gösta Knutsson) і "Сага про Єсту Берлінга" , а також статтю Ян Єста Мортенсон. З другим маємо різнобій: Рольф-Єран Бенґтссон але Йоран Сігурд Якобсон, Свен-Йоран Ерікссон. Якось треба з цим вирішувати. --Herald (обговорення) 11:48, 16 січня 2013 (UTC)

передача шведського JÖ (Björn = Бйорн/Б'єрн; Jönköping = Єнчепінг/Йончепінг/Єнчопінг/Йончопінг)

Björn звучить якось так. Ось ще приклад. ЙО там, на мою думку. --Glorin (обговорення) 11:50, 10 січня 2013 (UTC)

Ну, в нас є, наприклад, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (який хоч і норвежець, але читається так само). Також у правописі є прізвище Б'єрнсон і нема Бйорнсона. За вимовою там [bjœːrn]. Чи ближчий звук œ до нашого Е чи до нашого О — питання спірне. œ — Огублений голосний переднього ряду низько-середнього піднесення, Е ([ɛ]) — Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього піднесення, О ([ɔ]) — Огублений голосний заднього ряду низько-середнього піднесення. Судячи з усього, найбільш коректною буде передаче через Є — NickK (обг.) 21:16, 14 січня 2013 (UTC)

Так у Б'єрнсона не оумлаут, а перекреслене о.--Анатолій (обг.) 13:12, 15 січня 2013 (UTC)

Норвезьке перекреслене о якраз відповідає шведському оумлаут — NickK (обг.) 13:26, 15 січня 2013 (UTC)

передача шведського О

Переглянув ще раз список статей до написання і є проблема з передачею шведського О. Ця літера в шведській мові передає звуки [ɔ], [o:], [u] та [u:]. Два перші в українському написанні передаються як О, два останні — як У. Як У ця літера читається перед одним голосним чи одним приголосним та у кінці слова (за винятком фінських і саамських термінів), а також у окремих словах перед подвоєнням чи сполученням приголосних. Тому має бути: Ove=Уве, Olof=Улоф, Brolin=Брулін, Molin=Мулін, Jakob=Якуб,Oxenstierna=Уксеншерна, Vansbro=Вансбру, Nordgren=Нурдгрен. --Herald (обговорення) 10:14, 16 січня 2013 (UTC)

Тобто все, що починається на Nord буде «Нурд…»? І ще одне питання. Torbjörn — Турбйорн… А Torben — Турбен? --Glorin (обговорення) 01:58, 22 січня 2013 (UTC)

У словах, де О стоїть перед подвоєнням чи сполученням приголосних, краще звірятися зі словником. Nord=[nu:d]=нурд, але Norr=[nɔr]=норр (щодо Nord, то можна або тут подивитись, або й тут послухати). Тому має буди Нурдгрен, Нурдін, Нурдквіст (хоча наші перекладачі чомусь дають Нордквіст?!), але — Норрчепінг, Норртельє, Норрботтен. Щодо Torben, то це ім'я популярне в данців (у них воно, здається, звучить як Торбен), а у шведів зустрічається рідко. Як воно звучить шведською - мені сказати важно (якісь аналогії робити також сенсу мало, бо, наприклад: torg=[tɔrj]=торг (ринок, площа), але torn=[tu:n]=турн (вежа, башта)). Тому тут краще вже писати ТОРБЕН.--Herald (обговорення) 19:34, 22 січня 2013 (UTC)

Jonas та Jon — це Йонас і Йон, чи Юнас і Юн? --Glorin (обговорення) 09:44, 10 лютого 2013 (UTC)

Jonas шведською завжди подається як "Юнас" (тому й вірно на укрвікі: Юнас Густавссон, Юнас Ульссон та ін.). З Jon або John трохи складніше. Є ось такий ресурс, який рекомендує "Йон", а є й варіанти на "Юн". Це ім'я вважають формою від "Johannes" (тут через Ю однозначно, як у Johanneshov). У шведській мові є слово jon (= іон (фіз.)), яке читається як "юн". Зрештою, похідне від імені прізвище Jonsson читається як "Юнссон" (див.: Юнссон). Але є здрібніле ім'я Johnny або Jonny, яке звучить як "Йонні" (варто звернути також увагу на передачу "у" в кінці слова як "і").--Herald (обговорення) 11:29, 10 лютого 2013 (UTC)

F наприкінці імен

Зокрема цікавить одне окреме ім'я — Gustaf. Воно у нас дуже часто як «Густав» пишеться… Зокрема, майже в усіх королівських іменах… Чому так? У шведів зустрічаються імені і Gustaf, і Gustav… --Glorin (обговорення) 14:12, 28 січня 2013 (UTC)

Це є попросту різнописання одного й того ж імені. Воно має ще одну форму — Gösta — котре іноді вживається не як здрібніла форма, а як повне ім'я. Аналогічно з іменами Stefan і Staffan. Маємо й українські аналоги: Федір-Хведір-Теодор, Степан-Стефан, Георгій-Юрій тощо. Подібне різнописання є й прізвищах: Eriksson-Ericson-Erixon (щось на зразок нашого: Опанасенко-Апанасенко-Афанасенко-Атанасенко). --Herald (обговорення) 20:50, 28 січня 2013 (UTC)

То як пишемо? Завжди Густав чи так, як шведською? --Glorin (обговорення) 20:56, 28 січня 2013 (UTC)

Те, що в українській практиці всіх Gustaf-ів і Gustav-ів пишуть як "ГУСТАВ", то, ймовірно, данина історичній традиції, яка усталилася завдяки латиновмоному написанню через "В". Такий варіант пішов у перекладну літературу. Для передачі ж імен у Вікіпедії краще зберігати відмінності, залежно від шведського "оригіналу". Ось маємо вже Карл XVI Густаф, тому нехай залишаються різні форми. Добре, що хоч Karl і Carl у нас пишуться однаково. --Herald (обговорення) 21:03, 28 січня 2013 (UTC)

І його попередник… Треба буде якось їх усіх поперейменовувати так, як треба, мабуть… Бо в нас тут казна що.. --Glorin (обговорення) 21:13, 28 січня 2013 (UTC)

Доведеться. Ще й Йоханів/Юханів на Юганів заодно. Я вже давніше перейменував статтю Гокан I (було чомусь Ґокан, хоча в оригіналі Håkan — Ґ і близько немає). Це хіба що треба провести спеціальний "Місяць уніфікації", бо подібного різнобою й у написанні данських, фінських, норвезьких, німецьких та інших власних назв повнісінько. --Herald (обговорення) 21:32, 28 січня 2013 (UTC)

усталені назви

Історично усталені терміни і слова, які входять до складу шведських власних назв, подаються без прив'язки до шведського звучання. Це стосується назви міста Гетеборг (хоча шведською звучить як "Йотеборі" [jœtəˈbɔrj]). А також частин складних слів (топонімів чи прізвищ): БОРГ (звучить як "борі"), БЕРГ (звучить як "бері"), ФОРС (звучить як "форш"). Тому треба подавати: Треллеборг, Мельберг, Дегерфорс тощо.--Herald (обговорення) 11:46, 10 лютого 2013 (UTC)

літера Н в архаїчному написанні прізвищ

В архаїчному написанні прізвищ зберігається літера "Н", яка при вимові випадає. Тому слід такі прізвища та похідні від них слова подавати так: Dahl = Даль, Sahlgren = Сальґрен, Åhlund = Олунд, Nordahl = Нурдаль. --Herald (обговорення) 11:26, 14 лютого 2013 (UTC)

Про терміни проведення

Подивився на терміни проведення тематичних тижнів — виходить, що нових тематичних тижнів у нас не буде більше двох календарних тижнів. Крім того, робота над Місяцем Швеції уже почалася, статті створюються дуже навіть активно, це при тому, що до початку ще три тижнів. Отож, пропоную змістити терміни проведення Шведського тижня на 14-15 днів, провести його раніше. --Aced^talk 14:14, 14 січня 2013 (UTC)

так, мабуть варто… Бо вже скоро все напишуть ще до початку --Glorin (обговорення) 14:18, 14 січня 2013 (UTC)

То що, з першого числа? --Glorin (обговорення) 23:10, 18 січня 2013 (UTC)

Було б непогано (можна навіть десь із двадцять п'ятого). --Aced^talk 23:14, 18 січня 2013 (UTC)

То «Місяць Швеції» офіційно розпочинається 1 чи 7 лютого? Чи з огляду на інтерес до теми 2013 рік оголосимо як "перманентний місяць" — "Роком Швеції"? --Herald (обговорення) 17:52, 30 січня 2013 (UTC)

З першого, якщо ніхто не проти. --Aced^talk 18:53, 30 січня 2013 (UTC)

Я точно не проти --Glorin (обговорення) 20:44, 30 січня 2013 (UTC)

Гаразд. Спробуємо обійти «Місяць Олімпійських ігор» за кількістю статей? --Herald (обговорення) 09:59, 31 січня 2013 (UTC)

Ну, рекорди для того й існують, аби їх бити --Glorin (обговорення) 00:12, 1 лютого 2013 (UTC)

То таки з 7 лютого? Може й краще, бо трохи менше буде накладатися на Македонський тиждень. А яка дата завершення: 7 чи 15 березня? --Herald (обговорення) 11:20, 1 лютого 2013 (UTC)

Оголошуйте вже відкритим! --Glorin (обговорення) 07:34, 7 лютого 2013 (UTC)

Продовження

Ще на тиждень (до максимально допустимого строку) будемо продовжувати чи ні? --Glorin (обговорення) 20:55, 6 березня 2013 (UTC)

Та можна було б, але в таблицю "тижнів" уже внесли показники. Ще багато статей залишилося написати.--Herald (обговорення) 19:33, 9 березня 2013 (UTC)

Напишемо в рамках проекту… А під кінець року можна у ще один «тиждень» провести… --Glorin (обговорення) 23:11, 9 березня 2013 (UTC)