Ніязов Сапармурат Атаєвич

радянський і туркменський партійний, державний і політичний діяч; президент Туркменії (1990-2006), представлення ..

Сапармура́т Ата́євич Нія́зов (туркм. Saparmyrat Ataýewiç Nyýazow; 19 лютого 1940 — 21 грудня 2006), Туркменбаші (туркм. Türkmenbaşy; «глава туркмен») — президент Туркменістану (27 жовтня 199021 грудня 2006), чиє правління характеризують встановленням диктатури в державі, а також масштабного культу особи[7]. Одночасно був також прем'єр-міністром країни, головою Народної Ради (парламенту), головою Ради національної безпеки й оборони, головою Демократичної партії Туркменістану. Член ЦК КПРС у 1986—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 13 липня 1990 по 23 серпня 1991 року. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання.

Сапармурат Атаєвич Ніязов
туркм. Saparmyrat Ataýewiç Nyýazow
Сапармурат Атаєвич Ніязов

27 жовтня 1990 — 21 грудня 2006
Попередникпосаду запроваджено, він сам як перший секретар ЦК КП Туркменістану
НаступникГурбангули Бердимухамедов

Перший Секретар ЦК КП Туркменістану
21 грудня 1985 — 16 грудня 1991
ПопередникМухаммедназар Гапуров
Наступникпосаду скасовано, він сам як Президент Туркменістану

Народився19 лютого 1940(1940-02-19)
Гипджак, Ашхабадська область, Туркменська РСР, СРСР[1][2][3]
Помер21 грудня 2006(2006-12-21) (66 років)
Ашгабад, Туркменістан[4][5][6]
ПохованийГипджак
Національністьтуркмен
Політична партіяДемократична партія Туркменістану
РелігіяІслам сунітської течії
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Сапармурат Ніязов народився 19 лютого 1940 року в родині службовця в селищі Кипчак ТИуркменської РСР. Згідно з офіційною біографією, в 1941 році його батько, Атамурат Ніязов, добровольцем пішов на фронт і 24 грудня 1942 року загинув в боях за Кавказ. Мати — Гурбансолтан-едже, а також брати (десятирічний Мухамметмурат і шестирічний Ніязмурат) загинули під час ашхабадського землетрусу 1948 року. Ставши сиротою, Сапармурат потрапив до дитячого будинку в місті Кизил-Арват. У 1959 році закінчив з відзнакою середню школу.

У 1959—1962 роках — інструктор Туркменського територіального комітету профспілки робітників і службовців геологорозвідувальних робіт.

Член КПРС з 1962 року.

У 1962 році кілька місяців провчився в Московському енергетичному інституті, продовжив освіту в Ленінградському політехнічному інституті, де в 1967 році здобув диплом інженера-енергетика. Одночасно з 1965 року працював формувальником на Кіровському заводі міста Ленінграда.

У 1967—1970 роках — майстер, старший майстер Безмеїнської ГРЕС імені Леніна в Ашхабадській області Туркменської РСР.

У 1970—1979 роках — інструктор, заступник завідувача промислово-транспортного відділу ЦК КП Туркменії.

У 1976 році закінчив заочну Вищу партійну школу при ЦК КПРС.

У 1979—1980 роках — завідувач відділу промисловості ЦК КП Туркменії.

У 1980—1984 роках — 1-й секретар Ашхабадського міського комітету КП Туркменії.

У 1984—1985 роках — інструктор відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПРС у Москві.

18 березня 1985 — 4 січня 1986 року — голова Ради міністрів Туркменської РСР.

21 грудня 1985 — 16 грудня 1991 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Туркменії.

18 січня — 2 листопада 1990 року — голова Верховної Ради Туркменської РСР.

27 жовтня 1990 на всенародних виборах обрано першим президентом Туркменістану.

У зв'язку з ухваленням конституції незалежного Туркменістану, 21 червня 1992 р. відбулися повторні президентські вибори, що підтвердили повноваження С. Ніязова.

Унаслідок референдуму в січні 1994 року його президентську каденцію, ящо мала тривати 5 років, продовжено до 2002 року.

28 грудня 1999 року парламент оголосив Ніязова довічним президентом Туркменістану.

У країні збудовано численні пам'ятники Ніязову, день його народження є національним святом. Він узяв титул Туркменбаші (батька всіх туркменів). Спеціальна комісія істориків оголосила, що Ніязов є нащадком Олександра Македонського. На честь Ніязова місто Красноводськ перейменовано на Туркменбаші.

Під урядуванням Ніязова Туркменістан проводив політику нейтралітету. Ніязов не підтримав інтервенції США в Афганістані, а в 2005 році оголосив про послаблення зв'язків Туркменістану з СНД. 2006 року встановив діалог з Європейським Союзом.

Був офіційним автором книги «Рухнама» («Книга духу»), що в Туркменистані є основою освіти (поруч із Кораном).

Помер унаслідок раптового серцевого нападу. Поховано Ніязова 24 грудня 2006 року в мечеті Туркменбаші Рухи в селищі Гипджак (Кипчак).

Наступником президента Ніязова офіційно визнано Гурбангулу Бердимухамедова.


ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Л. В. Губерський. Ніязов Сапармурат // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • М. Дорошко. Ніязов Сапармурат Атайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.502 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати

Попередник: Президент Туркменістану
Наступник:

Бердимухамедов Гурбангули Мялікгулійович