Відкрити головне меню

Ніна де Каллі (фр. Nina de Callais) — жіночий буржуазний портрет, котрий створив французький художник Едуар Мане 1873 року.

«Ніна де Каллі»
113 × 166 см
Édouard Manet - Nina de Callais.jpg
фр. Nina de Callais
Творець: Едуард Мане
Час створення: 1873
Розміри: 113 × 166 см
Висота: 113,5 см
Ширина: 166,5 см
Матеріал: олія на полотні
Жанр: портрет
Зберігається: Париж, Франція
Музей: Музей д'Орсе
«Ніна де Каллі»
113 × 166 см
у Вікісховищі?

Зміст

Невдоволення буржуазним оточеннямРедагувати

Невдоволення сучасним оточенням — стара проблема перебування мешканців у невідповідних чи ворожих до них умовах, що склались в суспільстві. Особливої важкості стан набуває тоді, коли особа не здатна змінити невідповідні чи ворожі умови, яких би напружених зусиль не прикладала.

Невдоволення сучасним оточенням на зламі 18-19 століть було і модою в привілейованому стані французьких дворян і буржуа, і фактом їх життя. Якийсь час бути розчарованим було модно. Невдоволення суспільними умовами і оточенням — також характерна риса ідейно-художньої течії романтизму, котра перепліталася у Франції з військовими авантюрами Наполеона І Бонапарта, розвалом його імперії, відновленням монархії і її скорим падінням, пристрасними пошуками виходу з політичної і ідеологічної кризи і важкості знайти вихід.

Але кризові процеси в політичному житті Франції не вщухали і розтяглися майже на все дев'ятнадцяте століття. Серед них — катастрофа військових авантюр Наполеона Бонапарта і усунення його з політичного життя Європи, десятки тисяч загиблих, еміграція з країни, захоплення Франції арміями Священого Союзу, революції 1831 та 1848 років, франко-пруська війна, Паризька комуна, гойдалка політичних урядів між монархіями і республіками тощо.

Невдоволення сучасниками і сучасним обмеженим і дріб'язково-буржуазним суспільством не вщухало і в роки життя Едуара Мане (18321883). Він важко виборював кожний важливий етап власного дорослішання — художню освіту (батько був проти кар'єри художника), шлюб з улюбленою жінкою (батьки вважали його стосунки з Сусанною неприпустимим мезальянсом), економічну незалежність (він стане економічно незалежним лише у віці тридцять один рік …) Всі негаразди приватного стану Едуара Мане підсилювались невизнанням його здібностей як художника та кампанія ганьби в паризьких газетах, котра не припинялась роками.

Невдоволення дріб'язково-буржуазним суспільством трохи вщухало, коли Едуар Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Разючий контраст іспанської і тогочасної французької музики, палких і пристрасних танців іспанців, іспанських манер, контраст барвистого іспанського одягу з чорним, уніфікованим одягом паризьких буржуа, їх посередницькими смаками і жалюгідними бажаннями привели до деякої ідеалізації Іспанії. Адже ще в період війни Наполеона 1-го з Іспанією хтось снайперськи зауважив, що тогочасний іспанський уряд мертвий, а іспанський народ бурхливо живий. Цілий період власної творчості художник віддав іспанській тематиці. Але був вимушений повертатися з вигаданого світу іспанців — до світу паризьких буржуа.

Опис твору і трагедія порожнього життяРедагувати

«Скільки парижан залишаються провінціалами і самі про це не підозрюють». Огюст Ренуар.

Представницею буржуазного оточення художника була і пані Ніна. Її справжнє ім'я — Марі-Анн Ґайар. Порожнечу власного існування пані заповнювала модою, примхами, чергою шлюбів з різними чоловіками і алкоголем. Аби додати собі привабливості, називала себе Ніною. Вона і запам'яталась сучасникам і дослідникам як Ніна де Каллі, що було прізвищем її чергового і недовгого за терміном чоловіка, Гектора де Каллі, журналіста у виданні «Фігаро» і другорядного письменника. Запам'яталась Ніна де Каллі і примхами, нервовою нестабільністю, змінами веселощів на періоди депресії і навпаки.

Вона замовила власний портрет Едуару Мане. Портрет мав прикрасити її салон, котрий утримувала пані в Парижі, і подавати її розкутою і ефектною. Вона позувала художникові в чорній сукні і жакеті з візерунками, які вважала алжирськими за походженням. З тим же успіхом їх можна було би називати турецькими чи марокканськими — без суттєвої зміни змісту.

Пані розташувалась на канапі на тлі килима. Килим рясно прикрашений японськими віялами. Жодного відношення до Японії чи Китаю пані не мала. Не мали числені віяла і натяків на щось інше, вони не були в картині символами прагненнь глибше пізнати східну культуру. Віяла і японщина присутні і в деяких інших портретах Едуара Мане — вони є в портреті акторки Нана (Кунстхалле, Гамбург), в портреті Малларме (Музей д'Орсе, Париж). Японщина і книги в портреті письменника Еміля Золя — ознака широкого кола інтересів літератора. В портреті пані де Каллі — це тільки черговий модний аксесуар.

ДжерелаРедагувати

  • Чегодаев А. Д. «Эдуард Мане», М, «Искусство», 1985 (рос)
  • сборник «Западно-европейское искусство 2й половины 19 века», М, «Искусство», 1975 (рос)
  • «Едуар Мане. Восемь картин из музея д'Орсе», каталог выставки, Л, 1985 (рос)

Див. такожРедагувати