Вікіпедія

Німецько-мозамбіцькі відносини

білатеральні відносини

Німеччина та Мозамбік підтримують дипломатичні відносини з моменту здобуття Мозамбіком незалежності у 1975 році [1] З тих пір почались численні візити німецьких політиків і ділових комісій до Мозамбіку, а ряд мозамбіцьких політиків відвідали Німеччину.

Німецько-мозамбіцькі відносини
Німеччина
Німеччина 		Мозамбік
Мозамбік

Історія

ред.

До 1975 року

ред.
 
Карта 1905 року, що показує трикутник Кіонга як частину Німецької Східної Африки

Мозамбік був португальською колонією після прибуття Васко да Гами в 1498 році. Німецька імперія заволоділа прилеглою територією на півночі як Німецькою Східною Африкою в 1885 році. Після англо-німецького Гельголандсько-Занзібарського договору в 1890 році, Німецька імперія почала вважати Трикутник Кіонга на крайньому північному сході Португальської Східної Африки (нині Мозамбік), як належний Німецькій Східній Африці та зайняли територію в 1894 році.[2]

Коли в 1914 році почалася Перша світова війна, Португалія спочатку була нейтральною і не отримувала оголошення війни від Німеччини аж до 9 березня 1916 року. Потім португальські війська знову зайняли трикутник Кіонга.

Наприкінці Першої світової війни у Східній Африці залишок Сил захисту Німецької Східної Африки відступили на територію Мозамбіку попереду британських військ. У вересні 1918 року вони рушили до Північної Родезії, де капітулювали 25 листопада 1918 року після звістки про перемир'я в Європі.[1]

Трикутник Кіонга був остаточно переданий Португалії за Версальським мирним договором 1919 року.

У 1932 році була заснована Пивоварня Laurentina - перша пивоварня в Мозамбіку. Рецепт був розроблений німецьким майстром пива, який був найнятий для цієї мети в Німеччині та спочатку керував виготовленням у Мозамбіку.[3]

Португальська Східна Африка стала португальською іноземною провінцією Мозамбік у 1951 році та отримала незалежність у 1975 році після Революції гвоздик у Португалії.

Після 1975 року

ред.
 
Студентка з Мозамбіку в Педагогічному університеті в Гюстрові, викладає математику (1986).

Німецька Демократична Республіка була першою німецькою державою, яка визнала молоду Народну Республіку Мозамбік, а за нею і Федеративна Республіка Німеччина в 1976 році [1]

Мозамбік і НДР підтримували інтенсивні відносини, і НДР зробили країну центром допомоги у розвитку. Таким чином, багато жителів Мозамбіку навчалися тут, і станом на 1979 рік від 16 000 [4] до 22 000 [1] контрактників приїхали до НДР. Загалом кількість громадян Мозамбіку, які навчалися або працювали в НДР, оцінюється в 26 тис. осіб.[5]

У рамках науково-технічного співробітництва, до Мозамбіку було направлено багато техніків НДР для роботи над різними проєктами з реконструкції та розвитку країни. У цьому процесі іноземні гуманітарні працівники, чий досвід зробив суттєвий внесок у стабілізацію та розвиток нової незалежної, соціалістично-орієнтованої країни, неодноразово ставали об’єктом спланованих нападів. Ці атаки були здійснені РЕНАМО, повстанським угрупованням, яке в основному перебувало під контролем військової розвідувальної служби Південної Африки, яке використовувалося для дестабілізації Мозамбіку.[6][7][8][9] Напад на Унанго 6 грудня 1984 року був найгіршим із цих інцидентів. В результаті загинули семеро громадян НДР. РЕНАМО отримали значну матеріальну та моральну підтримку від правоконсервативної мережі тодішнього прем’єр-міністра Баварії Франца Йозефа Штрауса, який часом проводив власну зовнішню політику, паралельну зовнішній політиці німецького уряду, спрямованої на розрядку. Ця західнонімецька мережа прихильників РЕНАМО варіювалася від представників Фонду Ганнса-Зайделя до агентів розвідки.[10][11][12][13]

Після припинення існування Народної Республіки Мозамбік у 1990 році та громадянської війни в Мозамбіку в 1992 році об'єднана Німеччина брала участь у реконструкції Мозамбіку. Відтоді відбулася велика кількість взаємних візитів на високому рівні.[1]

Однак проблема Маджерманів, це приблизно 15 000 контрактників, чия заробітна плата мала виплачуватися частково на місці, а частково в Мозамбіку, залишалася невирішеною. Вони потрапили до Німеччини після державного договору між НДР і Мозамбіком у 1979 році. Однак після возз'єднання в 1990 році Федеративна Республіка не прийняла контракт і вигнала мозамбікців із виплатою вихідної допомоги. Зараз вони чекають на виплату непогашеної частини заробітної плати, яку уряд Німеччини сказав, вони мають отримати від уряду Мозамбіку. Претензії, пов'язані з їх внесками на соціальне страхування, сплаченими в Німеччині, також залишаються спірними.[4] Відтоді ті, хто постраждав, регулярно проводили демонстрації в Мапуту, у тому числі й ненадовго зайняли посольство Німеччини в 2004 році [14]

У 2000 році міжнародного розголосу набув випадок мозамбікця Альберто Адріано, якого до смерті забили неонацисти в Дессау.

Освіта

ред.

Існує велика кількість програм співпраці та фінансування між державами, зокрема через Німецьку службу академічних обмінів (DAAD).[1] Крім того, DAAD сприяє обміну студентами. До прикладу, у 2015 році, 30 стипендіатів DAAD приїхали до Мозамбіку з Німеччини, тоді як 65 мозамбікців приїхали до Німеччини зі стипендією DAAD з метою навчання в той самий період.

Економічні відносини

ред.

Особливо після того, як у 2011 році було відкрито значні родовища природного газу в північній частині басейну Ровума, економічний інтерес до Мозамбіку зріс і у Німеччині. Наприклад, Німецька торговельна палата за кордоном для Південної Африки, розташована в Південній Африці, відкрила німецько-мозамбіцький офіс розвитку бізнесу в Мапуту в квітні 2014 року [1]

У 2021 році Німеччина експортувала до Мозамбіку товарів на 52 млн євро, а натомість імпортувала товарів на 162 млн євро.[15] Проте обмін товарів та послуг з Мозамбіком також відбувається через німецькі філії в Південній Африці, які не включені в статистику німецько-мозамбіцької торгівлі.

Постійні дипломатичні представництва

ред.

Література

ред.
  • Харальд Гайнке: Khanimambo Moçambique – Ein Zeitzeuge erzählt. Projekte Verlag Cornelius, Галле/Заале 2010, ISBN 978-3-86237-226-3
  • Штефан Боллінгер, Ульріх ван дер Гейден, Ральф Страсбург: Solidarität oder Eigennutz? Die mosambikanischen Vertragsarbeiter in der DDR-Wirtschaft, Helle Panke, Berlin 2015
  • Ранцш, Франциска; Переговори про угоду про трудовий договір між НДР і Мозамбіком; Кап. 5 у: Навігація соціалістичних зіткнень: швартування та (розрив) зв’язків між Африкою та Східною Німеччиною під час холодної війни; Берлін 2021; ISBN 978-3-11-062231-7

Список літератури

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж Germany and Mozambique: Bilateral relations. German Federal Foreign Office (англ.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  2. ↑ Deutsch-mosambikanische Beziehungen - pangloss.de. www.pangloss.de (нім.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  3. ↑ Duas cervejas que contam a história de Moçambique. www.dn.pt (порт.). 18 серпня 2012. Процитовано 27 жовтня 2022.
  4. ↑ а б deutschlandfunk.de. Madgermanes in Maputo. Deutschlandfunk (нім.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  5. ↑ Deutsche Botschaft Maputo - Bilaterale Kulturbeziehungen (нім.). 8 січня 2017. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 27 жовтня 2022.
  6. ↑ Paul Moorcraft (30 серпня 2018), Total Onslaught: War and Revolution in Southern Africa Since 1945 (англ.), Pen and Sword, ISBN 978-1-5267-0490-0, процитовано 23 листопада 2021
  7. ↑ Opperman reveals Renamo links (en-ZA) . 22 березня 1996. Процитовано 23 листопада 2021.
  8. ↑ Anders Themnér (15 квітня 2017), Warlord Democrats in Africa: Ex-Military Leaders and Electoral Politics (англ.), Zed Books Ltd., ISBN 978-1-78360-251-3, процитовано 23 листопада 2021
  9. ↑ Cabrita, João M. "The Pretoria Talks." Mozambique. Palgrave Macmillan, London, 2000. 226–231.
  10. ↑ Hennie van Vuuren (1 березня 2019), Apartheid Guns and Money: A Tale of Profit (англ.), Oxford University Press, pp. 414 - 424, ISBN 978-1-78738-247-3, процитовано 23 листопада 2021
  11. ↑ Claudius Wenzel (21 листопада 2013), Südafrika-Politik der Bundesrepublik Deutschland 1982 – 1992: Politik gegen Apartheid? (нім.), Springer-Verlag, pp. 130 - 138, ISBN 978-3-663-14541-7, процитовано 23 листопада 2021
  12. ↑ Guter Klang, Der Spiegel (нім.), 20 грудня 1987, ISSN 2195-1349, процитовано 23 листопада 2021
  13. ↑ Margaret Hall, Tom Young (1997), Confronting Leviathan: Mozambique Since Independence (англ.), Hurst, pp. 133 - 136, ISBN 978-1-85065-115-4, процитовано 23 листопада 2021
  14. ↑ Mosambik: Ehemalige DDR-Vertragsarbeiter besetzen deutsche Botschaft. Der Spiegel (нім.). 14 липня 2004. ISSN 2195-1349. Процитовано 27 жовтня 2022.
  15. ↑ Rangfolge der Handelspartner im Außenhandel (PDF). Процитовано 30 вересня 2022.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Німецько-мозамбіцькі_відносини&oldid=41328171